Connect with us

З життя

Наповню твоє серце любов’ю

Published

on

Щоденник

Хто б міг подумати, що дві найкращі подруги, нерозлучні з дитинства, опиняться по різні боки образу, болю й мовчання. У селі Калинівка, де хати стоять рядками, де кожен знає про кожного, люди шепотіли:

— Чули? Оленка з Марійкою тепер не балакають. А ж були — ні водичкою розлити: разом, поруч… А тепер — наче чужі.

А правда була гіршою. Мовчання між Оленою і Марією не взялося нізвідки. Корені сіли глибоко — у юність їхніх дітей. Соломія, дочка Олени, та Богдан, син Марії, дружили з пелюшок. Разом ходили до школи, на ставок, збирали гриби, ловили рибу, будували халабуди й мріяли про майбутнє.

Соломія — буря: жвава, наполеглива, перша на всі пригоди. Богдан — спокійний, міркований, із теплою усмішкою та поглядом, де було більше розуміння, ніж слів. Вона тягла його за собою — він ішов. Так було завжди.

Їхні мами — Олена й Марія — теж були, як дві краплі води. Жили через тин, ходили одна до одної без запрошення. Їхня дружба тягнулася ще від бабусь, навіть заміж вийшли майбже одночасно — за чоловіків, що, як виявилося, були далекі від ідеалу.

Олена розлучилася першою. Синє під оком, тремтячі руки — і все стало зрозуміло. Чоловік — гульвіса, підняв руку. Вона мовчки виставила його за двері. Марія підтримала подругу, хоч і сама страждала: її чоловік раптом почав підозрювати, що Богдан — не його син. У скаженстві хапався за ножа.

— Мій син — не його син, уявляєш? — гірко посміхалася Марія. — Наче я не знаю кого… Я ж лише з ним була.

Обидві лишилися самі. З дітьми. Але трималися.

Богдан після школи пішов у водії, Соломія поїхала до міста — вступила до університету. Він незабаром пішов у армію. Вона приїхала провести. Три дні не розлучалися.

А потім почалося життя на відстані. Соломія спочатку приїжджала щотижня — з гостинцями, з новинами. Заходила до Марії — розповідала, що пише Богдан, як у нього служба. А потім — рідше, дедалі рідше… Після березня зовсім зникла.

— Чого це Соломія твоя не з’являється? — питала Марія в Олени.

— Занята. Навчання. Сесія.

Але Марія відчувала — щось не те. Подруга стала замкнутою, очі погасли. А потім Олена раптом зібралася до міста — «побачитися».

Повернулася — ще тихіша, ніж їхала.

— Розповідай, — влетіла до неї ввечері Марія. — Що там у тебе коїться?

Олена зітхнула:

— Та що вже… Соломія заміж вийшла. Дитину чекає.

Світ завалився. Марія вискочила з хати, ніби опечена. Тієї ж ночі написала Богдану в армію. Далі — біль, мовчання, холод.

Після служби Богдан не повернувся. Поїхав із колишнім побратимом на Захід. Працював на будівництві, не жаліючи себе. Лише робота допомагала забути. За три роки приїжджав додому лише раз — допомогти матері. А Соломія наче зникла. Ні з чоловіком, ні з сином у рідне село не показувалася.

А потім… Одного ранку Марії принесла звістку поштарка:

— Оленка захворіла. Просила тебе відвідати. Дуже хоче поговорити.

— Ми не спілкуємося, — відмахнулася Марія.

— Але вона просить. Сама.

І Марія пішла. Увійшла — Олена лежить на ліжку, під ковдрою, поруч — пігулки, склянка води.

— Чого це ти вирішила хворіти?

— Мабуть, все накопичилося…

Вони довго мовчали, потім Олена взяла подругу за руку і прошепотіла:

— Пробач мене, Маріє. Треба тобі розповісти…

І розповіла. Все.

Через годину Марія стрілою вилетіла з дому, схопила телефон:

— Богданку, приїжджай. Мені погано… Дуже. Приїжджай якнайшвидше.

Богдан прибув за два дні. І був вражений — матір жвава, метушиться, сміється.

— Мам, ти точно хвора?

— Все добре, сину… Просто рада, що ти тут.

— Я на ставок піду, гаразд? Дуже сумував.

Він стояв біля води, дивився, як тече річка — і ніби бачив свою Соломію. Її сміх, її очі… Біль гризла зсередини.

— Привіт, Богдане, — почув він голос за спиною.

Обертається — вона. Соломія. А поруч — хлопчик. Трирічний, кучерявий, з його очима. З його поглядом.

— Це… — прошепотів він.

— Це твій син, — спокійно сказала вона. — Знайомся, це Данилко. Данилку, це тато.

— Але… як… Чому?

— Не було ніякого чоловіка. Усе, що ти чув — брехня. Мама не хотіла, аби я ганьбила родину. Запретила мені сюди приїжджати. А твоя — сказала, ніби ти одружився.

— Я? Одружився? Ніколи. У мене нікого не було.

— От і я не вірила. Допоки моя мама не слабшала. Перестала їсти, замовкла. А потім — розплакалася. Усе розповіла. Просила пробачення. Вона й сама не знала, що ти — батько. А тепер… тепер вона хоче, аби ти знав: це твій син.

Богдан мовчав. Потім повільно впав на коліно, обійняв хлопчика. Сльози котилися по щСонце сідало за хатами, обіцяючи їм новий початок.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

десять − дев'ять =

Також цікаво:

З життя39 хвилин ago

Svetlana Turned the Key and Stopped in Her Tracks: Three Fluffy Guests Were Waiting at the Door

Emily turned the key and went numb: three fluffy guests were perched on the doorstep. The same endless, dreary autumn...

З життя40 хвилин ago

I Moved in with a Man I Met at a Spa, and the Kids Said I Was Acting Silly

I moved in with a man I met at a spa in Bath. Before I could tell anyone, my daughter...

З життя2 години ago

Ruined My Daughter’s Life

22October2025 Dear Diary, Today was my mother Margarets birthday. She turned thirtytwo and, in her usual fashion, handed our sister...

З життя2 години ago

Discovering that her child was born with a disability, his mother signed a ‘declaration of abandonment’ eleven years ago. This statement was seen by Sanya himself when he took personal files to the medical office.

Eleven years ago, when my mother learned that the child she had given birth to was born with a crippled...

З життя11 години ago

And Barnaby sat by the gate, waiting. Day after day. A week went by… The first snow fell — and still he sat. His paws grew cold, his belly rumbled from hunger, but he kept waiting.

Stripes sits at the gate and waits. One day. Two. A week The first snow falls he still sits. His...

З життя11 години ago

The Vanished Son

I was the one who had to watch over Emma after she split from her husband, a reckless bloke who...

З життя12 години ago

Strolling Along the New Trail

Im going to tell you about Stephen Shaws odd little adventure walking a brandnew route through town. Stephen slipped out...

З життя12 години ago

I Tried My Best, But It Wasn’t Enough!”: A Woman Ended Up in Hospital, and I Found Her Cat Wandering the Streets

I was trudging home late one night, deadtired you know how it feels when, out of nowhere, all the patients...