Чоловік Тамари зробив їй розкішний подарунок – витончену золоту каблучку з сапфіром, яка викликала у неї захоплений подих. Ведучий вечора, сяючи усмішкою, оголосив:

У Соломії Іванівни був ювілей. П’ятдесят п’ять років. Святкування вирішили влаштувати з розмахом, у затишному ресторані на березі Дніпра. Гостей зібралося чимало: рідні, друзі, колеги. Всі галасливо веселилися, піднімали тости за іменинницю, сипали їй квітами й компліментами. Чоловік Соломії Іванівни, Богдан, подарував їй розкішний подарунок — витончене золоте каблучко з сапфіром, від якого жінка аж зідхнула від захвату. Ведучий вечора, сяючи посмішкою, оголосив:

— А тепер нашу ювілярку бажає привітати її невістка!

До мікрофона, гордо випроставшись, підійшла Оксана.

— Дорога Соломіє Іванівно, — почала вона урочистим тоном, — від нашої родини я приготувала для вас особливий сюрприз!

Гості зашепотіли, передчуючи щось незвичне. Соломія Іванівна, сяючи від щастя, підвелася з місця, чекаючи чогось зворушливого чи душевного. Але вона й уявити не могла, який «сюрприз» задумала її невістка.

Оксана ніколи не подобалася ні батькам свого чоловіка Тараса, ні його старшій сестрі Даринці. Здавалося, це звичайна історія про складні стосунки з родичами чоловіка, але в цьому випадку джерелом проблем була сама Оксана.

Тарас з дитинства був м’яким і податливим. У шкільні роки завжди йшов за юрбою. Коли хлопці кликали грати у футбол, він погоджувася, навіть якщо хотів лишитися вдома з книгою. Якщо хтось підмовляв сказати грубість однокласниці Марічці, він, хоч і ніяково, піддавався, хоча та йому таємно подобалася.

Так було у всьому. Тарас рідко приймав рішення сам, наче боявся власної тіні. Його сестра Даринка відверто називала брата слабаком. Мати, Соломія Іванівна, хоч і лаяла доньку за горазди слова, у глибині душі з нею погоджувалася. Чому в одних батьків вийшли такі різні діти? Тараса виховували не гірше за сестру: його не баловали, не бігли за кожним ображеним, вчили, що чоловік повинен уміти постояти за себе.

Батько прищеплював синові любов до спорту, мати — до літератури й мистецтва. Але, мабуть, характер все ж було закладено природою, і жодне виховання не могло його зламати. Соломія Іванівна не хотіла тиснути на сина, ламати його натуру. І всі в родині змирилися з тим, яким він виріс.

Коли Тарас привів у дім Оксану, ніхто не здивувався. Люб’язна, добра дівчина, яка мріє про міцну родину, навряд чи звернула б на нього увагу. Тарасу, здавалося, потрібна була «тверда рука», яка вестиме його по життю. І Оксана стала цією рукою — владною, самовпевненою, різкою на слова і вчинки. Її манера спілкування, наполегливість, а часом і відверта грубість відлякували багатьох, але тільки не Тараса. Він дивився на неї з обожнюванням, виконуючи всі її примхи, ніби вірний пес.

Батьки й сестра намагалися не втручатися. Вони бачили, що Тарас щасливий, і вирішили, що лізти у життя дорослого сина —