Небезпечна дружба: історія, що викликає тривогу

Колишня подруга, від якої нудило: історія про дружбу, яка лякає

Завжди була замкненою, уникала галасливих компаній. Вийшовши заміж, відчула, що в чоловікові знайшла ту саму теплоту, розуміння та підтримку, яких колись бракувало. Мені було добре в цьому затишному світі для двох. Друзів було небагато — лише дві подруги, з якими ми жили в різних містах, іногда дзвонилися, листувалися. Було те саме — рідке, але щире. І цього мені вистачало.

Але була ще одна. Галина.

Як вона з’явилася в моєму житті — не поясню. Зустрілися навмання, побалакали, обмінялися номерами. Спочатку все було невинно: привітання на свята, несподівані послуги, турбота. Галя ніби вплелася в моє життя, але розплутати цей вузол було неможливо — все здавалося таким милим. А потім я зрозуміла: ми з нею — з різних світів. У компанії моїх друзів і колег її фанаберистість часом викликала сором. Після її «жартів» зависала мертва тиша, яку доводилось заповнювати сміхом чи словами. Я завжди виправдовувалася однією фразою: «Галина — душевна жінка. Не судіть про людину з першого погляду».

Вона наче відчувала, коли в мене гості, і з’являлася саме тоді. Без запрошення. З незмінною пляшкою шампанського. Навіть якщо в будинку були люди, які вважали таке частування недоречним. І ще — завжди тост. Довгий, урочистий, де я зображувалася майже святою: «…ми з Олесею, хоч і не рідні сестри, але як вареники з одного тіста…». Соромно, ніяково, боляче.

Чоловік її не терпів. Вважав, що я піддаюсь маніпуляціям через слабкість характеру. Він парирував її промови такими ж пишними компліментами, після чого йшов геть, залишаючи мене наодинці з цим «театром абсурду». Ми часто сварилися через Галю. Я звинувачувала його в зарозумілості, а він мене — у сліпоті.

Але тепер — до суті. Галя була поруч дванадцять років. І, здавалося, за ці роки не трапилося нічого жахливого. А потім все почалося.

На один з днів народження вона подарувала мені гарну нейлонову білизну. Після першого ж дня носіння тіло вкрилося висипом. Діагноз — алергія на синтетику. Відтоді — лише бавовна. Тоді я й думкою не зв’язувала це з Галею.

Через пару місяців мої трохи хвилясті волосся стали кучерявими, немов у негритянки. Збивалися в колтуни, випадали пучками. Я мучилася, доки не викинула розческу — теж подарунок від Галі. Волосся почало відростати.

Пізніше — зникнення великої суми з гаманця. Того самого, який вона подарувала на 8 Березня. Чоловік тоді вперше кинув: «Та хто ще міг обрати таку потворну модель?!».

Моя донька Марійка погано почувалася після кожного візиту Галі. Нудота, температура, блювання. Чоловік жартував: «Марійку від Галі нудить». Я сміялася. Даремно.

Наш кіт, Пилипко, жив із нами сім років — ласкавий, кастрований, спокійний. Одного разу нас не було вдома два дні. Галя, запропонувавши приглянути за ним, забрала до себе. Повернувшись, кіт раптом накинувся на мене — роздер плече до крові. Відтоді він став агресивним. І кожен раз, коли він поводився дивно, лунала фраза: «…після того, як побував у Галі…»

Я все ще нічого не розуміла. Доки не сталося те саме.

Провожаючи Галю, я машинально взяла пульт і переключила телевізор на камеру в під’їзді. Камера була замаскована — ніхто, крім сім’ї, про неї не знав.

На екрані я побачила: Галина сидить навпочіпки перед нашими дверима та… чистить килимок. Потім дістає з сумки щось, піднімається на шкарпетки і засовує це над дверною рамою. Іде геть.

Коли я, онімівши, провела рукою по верхньому краю дверей — вкололася. Там стирчали три іржаві голки. А під килимом — зерна, викладені дивним візерунком. Я б ніколи не побачила їх — адже прибиральниця миє підлогу навіть під килимом.

Я завернула голки й зерна у папір і сховала до вечора.

Чоловік вислухав мене і вперше за п’ятнадцять років браку назвав дурною. Не образилася — бо справедливо. Він зібрав усі подарунки Галі, від листівок до браслетів, і вивівВивіз їх у ліс і спалив, щоб ніхто більше не підхопив цього лиха.