Доля, що стукає у двері

У прибережному містечку, де над хвилями кружляли чайки, Оксана цілий день метушилася на кухні. Готувала ароматну вечерю: запічену рибу, картоплю зі спеціями та навіть спекла улюблений «київський» торт. Втомлена, але задоволена, вона застелила стіл білою скатертиною й сіла чекати чоловіка. Серце билося частіше – сьогодні їй належала важлива розмова. Раптом у замку заскреготав ключ, і на порозі з’явився Богдан.

— Привіт, кохана! — усміхнувся він, знімаючи пальто. — Який привід? Свято? — кивнув на накритий стіл, де парували смачні страви.

— Любий, нам треба серйозно поговорити, — тихо, але рішуче промовила Оксана. — Це стосується нашої родини.

Богдан завмер, його усмішка повільно згасла, а в очах промайнув неспокій.

— Солодка, як ти можеш так вчинити? Це ж твій син! — голос Оксани тремтів від обурення.

— Син, то й що? — махнула рукою Солодка, поправляючи коси. — Я ж не назавжди його віддаю, лише на кілька місяців!

— Ти при здоровому глузді? Це ж твоя дитина, твоя кров! — Оксана ледве стримувала сльози.

— Послухай, Оксано, я все пояснила! Якщо тобі так шкода, забирай Лесика до себе! Годі, розмова скінчена. З ним нічого не станеться, а як я влаштуюся — одразу заберу, — різко підвелася Солодка і, гукнувши дверима, вийшла.

Оксана лишилася наодинці, приголомшена. Вона не вірила, що сестра здатна на таке. Віддати рідну дитину, хоч би й на час, до дитячого будинку? Це було неймовірно. Та взяти Лесика до себе вона не могла.

Вони з Богданом і двома доньками жили у двокімнатній квартирі його матері, Ганни Іванівни. Тіснота, а свекруха невістку терпіти не могла. До онучок ставилася байдуже, лишаючи їх тільки заради сина. Оксана знала: Богдан — єдине світло в очах Ганни Іванівни. Якби не він, та, певно, й не дозволила б синові одружитися, тим більше на Оксані.

Колись вона випадково почула, як свекруха нарікала сусідкам: «Невістка Богдана його причарувала, інакше чому б він так до неї прив’язався?» Спочатку Ганна Іванівни була терпляча, але все змінилося, коли Оксана з чоловіком повідомили, що чекають дитину. З того дня свекруха стала нестерпною. При синові трималася, але варто було Богданові піти на роботу — і вона перетворювалася на іншу людину: зніОксана глянула у вікно, де за вечірнім світлом кружляли останні птахи, і зрозуміла — тепер вона вільна.