– Чим ти мене сьогодні знову витягнеш? – запитав чоловік, готуючи другу порцію мівіни.

—І з чого мені тебе сьогодні рятувати? — запитав Ярослав, заливаючи другу локшину швидкого приготування.

—Картопляне пюре з котлетами! — весело відповів Тарас.

—Знову? — зіграно зідхнув друг.

—Ага!

—Минулого тижня вже були твої ненависні котлети! Доки це триватиме?

—Ось і я дружину про це питаю, але вона й слухати не хоче! Ну давай, приймайся!

***

Олег, їхній новий колега, дивився на них із подивом — не міг зрозуміти, чому Тарасу не подобається домашня їжа. Ярослав вирішив пояснити.

—Справа в тому, що Тарас сумує за шкідливою їжею: локшиною, піцою, чебуреками… А дружина щодня кладе йому в лоток домашню, щоб правильно харчувався. Я його рятую. Ну не викидати ж їжу! Він їсть мою локшину, а я його домашній обід.

—А що, вона так погано готує? — поцікавився Олег, дістаючи бутерброд із мікрохвильовки.

—Та ні, вроді й непогано. Але ж не завжди хочеться цих котлет, юшки з галушками чи запеченого м’яса! — з усмішкою сказав Ярослав, відкриваючи контейнер. — От і доводиться допомагати по-братерськи.

—А чому просто не сказати дружині, щоб не морочилася? Вона ж тільки рада буде! — зауважив Олег.

—Так Тарас пробував, але вона й слухати не хоче!

—А тобі ж і приємно!

—А чому добру пропадати?

—Якби в мене була дружина, яка обіди збирає, я б її їжу ні за що не віддав! — зі зітханням промовив Олег.

—То в чому проблема? Одружуйся! Хто тобі заважає?

—Та ще свою половинку не зустрів…

—Нічого, знайдеш! — Ярослав похлопав його по плечу. — Ти ж недавно в нашому місті? Тут гарних дівчат повно!

Після обіду хлопці повернулися до роботи. Всі вони працювали на меблевій фабриці, але на різних посадах. Тарас був керівником відділу продажів, Ярослав у цеху, а Олег нещодавно влаштувався вантажником.

Наче передбачив новий знайомий. Того ж вечора Олег зустрів у супермаркеті гарну жінку років тридцяти.

Вона намагалася дістати пачку макаронів з верхньої полиці. Невисока, струнка, з приємними рисами обличчя.

—Допомогти? — ввічливо запропонував Олег.

—Буду дуже вдячна! — посміхнулася вона.

Її посмішка вразила його наче блискавка. Він ледве стримувався, щоб не впасти в калюжу, але, піднявши макарони, дівчина пішла далі. Оговтавшись, Олег пішов за нею.

—Що готуватимете? — ніби випадково запитав він.

—Та ось, вирішила чоловікові вареники з вишнею зробити! А то йому мої котлети вже остогидли! — сміючись сказала дівчина.

—Мене, до речі, Олег звати! — не знітився він. — А вас?

—А мене Соломія, можна на «ти»!

Олег зовсім забув про розмову з колегами, але тепер раптом згадав.

—А чи не марно ти стараєшся, якщо йому й таке не до смаку? — пожартував він.

—З чого раптом? Хіба погано коханого чоловіка побалувати?

—Та чув я сьогодні цікаву історію, тепер і не знаю, чи це добре…

—Яку саме? — зацікавилася вона.

—Так, один знайомий свої домашні обіди віддає другові, а сам натомість їсть локшину швидкого приготування. Ось і зрозумій після цього чоловіків!

—Дивна людина! Якби я про таке дізналася, влаштувала б йому таку прочуханку! — ніби образившись за іншу, сказала Соломія.

—Якщо дружина Тараса дізнається, йому теж дістанеться! — підтримав Олег.

—Тараса? — насторожено перепитала вона. — Ви не з меблевої фабрики?

—Так, недавно приїхав у ваше місто. Працюю вантажником на лівобережному заводі.

Почувши це, Соломія зупинилася і впізнаюче подивилася на нього.

—Ось негідник! Значить, Ярослав його їжу їсть, а мій цими локшинами харчується! — обурено вибухнула вона.

Олег зрозумів, що вляпався, але звідки ж йому було знати?

—Упс! — провинувато промовив він.

Соломія кинула кошик і йтиме до виходу, бурмочучи:

—Ось тобі й вареники! Будуть тобі котлети, будеш і юшку їсти!

Олег кинувся за нею. Наздогнав біля авто.

—Не можу дозволити тобі їхати у такому стані! — рішуче сказав він. — Ходімо на каву, заспокойся, тоді поїдеш.

Вона спочатку відмовилася, але Олег наполіг.

У кав’ярні Соломія поступово заспокоювалася, хоча образа ще палала в очах.

—Ну й Ярослав! Виходить, я йому стільки часу старалася? Давно це триває?

—Справді не знаю. Пробач, що виказав таємницю. Будь ласка, не видавай мене — Тарас же начальник, звільнить!

—Не звільнить. Я йому нічого не скажу! Але провчу!

—Дякую, бо роботу з гарною зарплатою не так просто знайти.

—Розумію. Я бігаю після роботи по магазинах, годинами стою біля плити… а він! Та я ж чудово готую!

—Так, сьогодні котлети пахли чудово! — визнав Олег. — Я б такі нікому не віддав!

—А найгірше, що я люблю готувати. Для свого чоловіка стараВони попрощалися, але вже через тиждень Соломія приготувала для Тараса його улюблені вареники, а Олег, нарешті, перестав харчуватися локшиною, бо його навчила готувати сама Соломія.