З життя
Ти справжній чоловік чи ні?

Давно то було…
— Знову сусіди зверху гуляють, ну скільки можна? Третя година ночі! — Оксана розбудила мирно сплячого Тараса, штовхаючи його ліктем. — Чуєш, як вони ревуть? Іди розберись!
— Оксанко, я так добре спав… Завтра в рейс, — пробурмотів він сонно. — Заспокоються скоро, дай поспати.
Та ледве він збирався повернутися на бік і знову поринути у сон, як дружина різко штовхнула його:
— Чоловік ти чи хто? — прошипіла вона. — Іди скажи цим дурням, аби замовкли! Завтра в мене зустріч з подругами. Прийде Олеся і знов хвалитиметься, що губи «накачала» та ніс «підправила». А я що? Прийду з опухлим обличчям? Їй уже тридцять, а жодної зморшки!
— Та в неї чоловік — пластичний хірург, а не водій фури, Оксанко, — намагався заспокоїти її Тарас. — А ти в мене і так красуня. До того ж, ти постійно в салонах — майже прописалась там.
Та Оксана розлютилася ще більше. Вона сіла на ліжку і злісно глянула на нього:
— Ти знущаєшся? Кілька разів на тиждень до косметолога — це, по-твоєму, розкіш? Я теж хочу такі губи й ніс! А шуба? Коли ти мені норкову купиш, га?
— Та я ж нещодавно іпотеку за твою квартиру закрив, яку ти до шлюбу купила, ще й кредит за авто віддавати. Домовлялися ж: спочатку машина, потім шуба. Чого так розігралась?
— А мамі своїй пуховик купив! — не відступала Оксана.
— У неї тоді всі гроші на ліки пішли, пенсія мала. Та й не такий дорогий той пуховик був.
Тарас хотів обняти дружину, але вона була переповнена злостю.
— Шубу купити не можеш, пластику оплатити не можеш, то хоча б зроби так, щоб я виспалась! Іди й заспокой цих недоросликів!
Тарас зрозумів, що спокою не буде, і, відчуваючи якусь провину, почав одягатись.
…Ще п’ять років тому ніхто з друзів Тараса не повірив би, що він одружується зі своєю зарозумілою однокласницею Оксаною. Хоч він і закохався в неї ще з дев’ятого класу, дівчина ніколи не відповідала взаємністю, обираючи хлопців кращих і багатших. Навіть коли він закінчив технікум і знайшА коли Тарас згодом повністю одужав і одружився з Полею, зрозумів, що справжнє щастя — це не розкіш, а тиха радість поряд із людиною, яка любить тебе таким, який ти є.
