Зателефонуйте, будь ласка!

Викличте, будь ласка, Людмилу…

Вранці Олену переслідувало передчуття, що щось має статися. Все, що мало статися, давно вже сталося. І кохання, і сім’я, а тепер вона сама. Чоловік, з яким прожили разом тридцять шість років, помер два роки тому. У сина власна родина, двоє дітей, усі живі й здорові. Просто передчуття свята, зрозуміла вона. Завтра Восьме березня.

І тут же згадався чоловік. Нема кому подарувати їй мімози чи тюльпани. Хоча, що це вона? А ж Сашко, син? Обов’язково завітає та привітає.

Колись у них була дача. Так, зовсім маленький будиночок на шести сотках, які дісталися після економічних криз минулих років. Поки працювала, приїжджала туди у відпустку та на вихідні. А коли Олена вийшла на пенсію, то жила там майже все літо, лише інколи заїжджаючи до міста помитися чи за продуктами.

Того року літо було посушливе та спекотне. Кожного дня доводилося поливати город. Чоловік приїхав, як завжди, після роботи в п’ятницю. Олена одразу помітила його блідість.

«Усе гаразд, просто духота», – відмахнувся він на її зауваження.

«Відпочинь, я сама все зроблю, лишилося небагато. Посидь у затінку на лавочці», – сказала йому Олена.

Він сів, притулившись спиною до прогрітої сонцем стіни будинку, дивлячись, як вона з шлангу поливає грядки. Коли Олена закінчила та підійшла до нього, одразу зрозуміла, що щось не так. Начебто дрімав. Але коли вона торкнулася його за плече, він перекинувся на бік. Помер уві сні на лавці.

Дачу Олена восени продала. Не могла більше туди їздити. Завжди здавалося, що бачить його сидячим на лавці. Син підтримав.

«Давно треба було позбутися. Нащо мучитися, якщо все можна купити в магазині цілий рік».

Сам він із дружиною та дітьми їздив у відпустку на море. Гроші за дачу Олена віддала синові – у нього двоє дітей, йому потрібніше. А їй одній вистачало пенсії. Хотіла знову піти працювати, але син відмовив.

«Зароблятимеш копійки, а нервів витратиш на три гривні», – сказав він. Так завжди казав і чоловік.

«Щоб зараз працювати вчителем у школі, треба залізні нерви. Якщо сумуєш за уроками, займайся з онуками. У тебе є я. Якщо що – допоможу».

Так вона й жила сама. Звісно, чоловічих рук бракувало. Але син викликав майстрів, якщо щось ламалося чи кран починав капати.

Останні роки із чоловіком жили дружно. А за молодості було й не таке. Сварилися так, що мало не дійшло до розлучення. Чоловік гуляв обережно. Та жінки завжди відчувають. Одного разу вона не витримала, вилила йому все і вказала на двері. Ще, не дай Боже, заразу додому принесе.

Чоловік зібрав валізу, присіАле коли вони випадково зустрілися знову на ринку, де Олена купувала суниці на варення, він просто посміхнувся і сказав: “А може, варто знову спробувати?”.