У пошуках щастя у відпустці

Відпустка за щастям

Цілий рік ми мріємо про відпустку, готуємось, сподіваємось, що повернемось звідти щасливими. Але часто виходить навпаки…

Ще в травні Олексій з Оленкою почали планувати поїздку. Обговорювали, куди їхати, де зупинитися. Оленка хотіла на піщані пляжі Одеси. Там мілководдя майже на кілометр, вода тепла. Для маленького Ярика — саме те.

— Ти хочеш їхати з дитиною? — сухо запитав Олексій.

— Ти питаєш так, ніби це лише моя дитина. Так. А що? І з немовлятами їздять.

— Якщо нема з ким залишити. А у нас є мама. Попроси її посидіти з онуком, побачиш, не відмовить. Усі безсонні ночі, підгузки та капризи візьмемо з собою. Яка ж це буде відпустка?

Оленка погоджувалась із чоловіком. Але не могла уявити, як розлучиться з сином на цілих десять днів.

Мама підтримала Олексія.

— Їдьте самі, відпочиньте. Він маленький, з ним лише втомитесь, та й нічого не зрозуміє.

— Дивись, який готель я обрав. А вид із вікна? З верхніх поверхів море видно. — Олексій розвернув ноутбук екраном до Оленки.

— Яка різниця, який із вікна вид? Ти ж їдеш на море, а не дивитися на нього з номеру, — сказала Оленка. — Там галькові пляжі, не полежиш.

— А шезлонги навіщо? Зате не носимо в номер пісок.

Олексій завжди знаходив переконливі аргументи. А Оленка завжди поступалася, бо любила його безумно. Яка різниця, куди їхати, який пляж, аби бути з ним. За два з половиною роки їхнього спільного життя нічого не змінилося.

— Гадаю, краще літати літаком. Дорожче, та швидше, — сказав Олексій.

А Оленка думала, як розлучиться з Яриком. Він хоч і малий, але швидко зрозуміє, що мами нема поряд, сумуватиме, плакатиме. Чи впорається мама?

— То я бронюю готель? — відволік її від переживань чоловік.

— Так, звичайно.

У них були різні уявлення про все, навіть про сім’ю. Олексій рано залишився без батьків, його виховували дідусь та бабуся. Дід пішов, коли Олексій закінчував школу. Бабуся пережила його на два роки.

Коли вони познайомилися, Олексій уже жив сам. Майже відразу Оленка переїхала до нього, разом робили ремонт, облаштовували своє майбутнє гніздечко. Усі заздрили Оленці.

— Пощастило тобі, Оленко. Красень наречений, та ще й з квартирою, без настирливої свекрухи. Дивись, не цокай зубами, а то відіб’ють, — радила подруга.

— Хіба не ти? — сміялася Оленка.

— А що? Я теж гарна.

Перше розчарування прийшло через місяць після весілля, перед днем народження Оленки, коли Олексій прямо сказав дружині, щоб не запрошувала маму.

— Прийдуть друзі, їй буде нудно з нами.

— Це і її свято. Вона мене народила цього дня, виростила. Як я їй скажу? — обурилася Оленка.

— Запросіть її наступного дня. Посидімо, поп’ємо чай із тортом.

Оленці це не сподобалось, але вона любила Олексія і не хотіла сваОленка глянула на сплячого Ярика, потім на телефон у руках Олексія, і раптом усвідомила, що справжнє щастя — це не море, не відпустка, а ця маленька тепла долоня, яка міцно стискає її палець.