Connect with us

З життя

Ми завжди були поруч…

Published

on

Здається, ми й не розлучалися…

Щодня Ганна йшла додому з надією, що Данило повернеться. Знала, що ключів у нього немає, залишив, коли пішов. І все одно сподівалася, що відчинить двері й побачить у сінях його кросівки. Та цього разу дива не сталося.

Разом вони прожили два роки. Він заповнив порожнечу після смерті мами. Навіщо вона почала ту розмову… Між ними з самого початку не було пристрасті. Просто було добре разом. Але Данило не робив пропозиції, не говорив про майбутнє, про їхнє майбутнє.

— А що далі? — запитала Ганна одного дня.

— Ти про штампа у паспорті? А що він змінить?

— Для жінки це важливо. Якщо для тебе ні, може, розійдемося? — промовила вона напівжартом, щоб налякати, підштовхнути його до рішучого кроку.

— Тоді розійдемося, — раптом сказав він і пішов.

Уже тиждень вона жила сама. І чекала. Подзвонити? Попросити повернутися? Та якщо чоловік так легко пішов, значить, не кохав.

Він з’явився в її житті саме тоді, коли вона залишилася зовсім одна. Два роки тому у водія маршрутки серце дало збій, він не втримав кермо і врізався в зупинку. Мама та ще одна жінка загинули на місці, іншим пощастило більше — вижили. Водій помер у лікарні, дізнавшись, що через нього загинули люди. Великий інфаркт.

Про це розповідали усі новини. Після похорону Ганна ходила, як уві сні. Сама ледь не потрапила під машину Данила. Він встиг загальмувати, вийшов, почав кричати, а потім побачив її обличчя й замовк. Відвіз додому і залишився з нею.

Він був молодший на три роки. Різниця не суттєва, але Ганні здавалося, що між ними десятиліття. Він нічого не планував, жив одним днем, від розмов про дітей відмахувався. «Які діти? Поспішати нема куди. Ганнусю, чи нам погано удвох?» — сміявся Данило.

А їй хотілося звичайної родини, дітей, разом вибирати коляску й піжамки для малюка. Такі розмови його дратували.

Удома вона навмисне не діставала телефон із сумочки, щоб не дивитися на нього щоразу. Ледь стримувалася, щоб не подзвонити. Збираючись на роботу, кожного ранку з заміранням серця перевіряла повідомлення. Данило не писав.

Знову порожній самотній вечір. По телевізору йшов якийсь фільм. Ганна думала про своє, не бачачи, що відбувається на екрані. Тому не одразу почула приглушену мелодію з прихожої. Довго не могла витягнути телефон із сумки. Заважали гаманець, гребінець, дрібнички. Нарешті дістала, але дзвонив не Данило. Ганна відпов— Ганна? — запитав незнайомий голос, і серце в неї знову защемило — але коли після хвильки мовчання почула його сміх, зрозуміла, що це був лише вітер, що стукав віконницею, і що справжнє щастя чекало на неї не в минулому, а в дні, які ще попереду.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 + 6 =

Також цікаво:

З життя22 хвилини ago

Чоловік залишив собаку в машині під палючим сонцем, і я розбила вікно, щоб врятувати її — далі сталось щось несподіване

Вчора був справді спекотний день. Повітря стояло нерухомо, асфальт топився під ногами, і єдине, чого хотілося — швидше дістатися додому...

З життя22 хвилини ago

Чоловік покинув собаку в спекотному авто: я розбила вікно, і сталося щось несподіване

Того спекотного дня досі пам’ятаю, як жарило сонце, а повітря стояло нерухоме. Наче пекло — асфальт плавився під ногами. Єдиним...

З життя1 годину ago

Таємничий голос веде дівчинку: прохожі викликали поліцію через незвичну поведінку

Прохожі помітили на вулиці дитину й викликали поліцію: дівчинка сказала офіцеру, що голоси наказали їй піти, і вказала на будинок...

З життя2 години ago

Випробування зв’язками — не здолане

**13 червня** На кухні Олена розмішувала молоко у дитячій каші, а Тарас намагався з кубиків збудувати «найвищу у світі вежу»....

З життя3 години ago

Чекаю спокою, отримую хаос

Усмішка місяця, та шум у відповідь — Олесю, я ж просила — лише ми, сім’єю! — Ганна, стоячи біля плити,...

З життя4 години ago

Солодкі обманки життя

Торт та інші розчарування Оксана збивала крем на бісквіт, її рухи були точними, як у годинникаря. Торт для Насті, її...

З життя5 години ago

Солодкий смак примирення

— Оленко, клянусь, якщо цей Петро Іванович ще раз постукає у стелю, я подаму на нього до суду за цькування!...

З життя6 години ago

Ти завжди залишишся матір’ю мені

— Мам, а ти теж колись хотіла стати художницею? Оля сиділа за кухонним столом, тримаючи тоненький пензель. На аркуші акварелі...