З життя
Урок, який змінив все

Шкільний урок, або Марусенька
Ромко Багряний йшов із їдальні. Він уже ступив на перший східцевий сходинок, коли почув під ними шелест. Зазирнувши під сходи, він побачив Дмитрика та Олежка.
— Ви що тут робите?
— Нічого. Іди собі далі, — відмахнувся Дмитрик.
У цю мить дзвінок. Дмитрик із Олежком вискочили з-під сходів, щось ховаючи в кишені, і всі троє побігли на другий поверх, перестрибуючи через дві сходинки. Увійшли до класу востаннє.
Марусенька писала на дошці варіанти завдань для контрольної. Хлопці поспішно розсілися. Ромко оглянувся. Однокласники шепотіли, ховаючи під парти підручники, щоб списувати.
Марусенька різко обернулася, і клас замовк.
— Побачу, хто списує — одразу двійку поставлю, — суворо сказала вона, почервонівши. І знову повернулася до дошки. Шелест відновився.
Вона викладала в їхній школі лише другий рік після педінституту. Свою молодість Марія Степанівна приховувала за надутою строгістю та великими окулярами зі звичайним склом у чорній оправі. Підвищуючи голос, завжди червоніла. І дуже подобалася Ромкові.
З його легкої руки всі в школі кликали її ласкаво Марусенькою. Цього року вона стала класною седьмого «В». Хлопці, та й дівчата часто буяли, зривали уроки. Марусенька плуталася, незграбно намагалася навести лад. Одного разу Ромкові здалося, що ось-ось вона заплаче. Він не витримав, підвівся й гаркнув на клас:
— Годі! Ви що, здуріли? Вона ж для вас старається. Не хочете вчитися — не заважайте іншим!
Це було так несподівано, що всі затихли. Лише Олежко захихикав і сказав, що Багряний закохався. На нього зашикали. З того часу клас поводився тихіше.
Марусенька дописала завдання й поклала крейду, коли їй у спину влучило кілька паперових кульок, випущених із трубочки від ручки. Деякі застрягли в її волоссі.
Вона з огидою струшувала їх, ніби це були огидні павуки. Хтось засміявся. Ромко озирнувся на останню парту, де сиділи Дмитрик із Олежком. Виглядали спокійними, але по хитрим очам Ромко зрозумів — це вони. «Ось чим під сходами займалися — готувалися зірвати контрольну».
— Відкрийте зошити, — сказала Марусенька дзвінким від напруги голосом.
Учні знову зашелестіли.
— Ліва сторона — перший варіант, решта — другий, — Марія сіла за вчительський стіл.
Усі втупилися в зошити, а Ромко знову глянув на Дмитрика з Олежком і показав їм кулак. Нова порція кульок полетіла до столу, але влучила у дівчат на передніх партах.
— Маріє Степанівно, Коваль і Савчук кидаються, — поскаржилася Оленка Верес.
— Та чому відразу ми? Ми нічого не робили! — збурився Дмитрик, підвівшись із місця. І тут Ромко кинув у нього туго зім’ятим папером.
— Ай! — скрикнув Дмитрик, торкаючись щоки. — Ось бачите…
— Багряний! — голосно сказала Марусенька, підвівшись. — Від тебе я такого не чекала. Щоденник на стіл! Двійка за контрольну! — Розгнівана, вона сіла й відкрила класний журнал.
Ромко понуро підійшов і поклав щоденник. МарусЧерез кілька років, коли маленька сестричка Ромка вже ходила до школи, він часто згадував той день під сходами, який змінив усі їхні життя назавжди.
