З життя
В останню мить усвідомлення: ризиковані наміри на табуреті з петлею в руках

Богдан запізно зрозумів, що стоїть на табуреті з мотузкою в руках і його наміри можуть бути неправильно зрозумілі.
Богдан сидів на ліжку в одних шортах, опустивши ноги на підлогу. Йому знову здалося, що мати кличе його.
“Богдане, сину… Богдане…”
Майже щоночі він прокидався від її голосу. Розумів, що вона не могла його кликати — адже три тижні тому померла. Але все одно сідав, слухав, чекав.
Останні півроку вона не вставала. Богдан працював удома, щоб бути поруч. Пробував наймати сидєлку, але через три дні та втекла, забравши всі гроші та мамині золоті прикраси. Більше він не ризикував.
Працюючи за комп’ютером, прислухався, за першим кличем біг до матері. Втомлювався так, що індивіло засинав прямо перед монітором. Тієї ночі він також прокинувся від її голосу, кинувся до кімнати. Але вона вже не дихала. Він плакав і благав у неї вибачення за те, що разом із горем відчував і полегшення. Відмучилась. Він вільний.
Але ось уже три тижні він жив один, а радості не відчував — лише гнітючу самотність і порожнечу всередині.
Вона була жвавою та молодою душею. Наспівувала, коли прасувала білизну чи прибирала в хаті. Здавалося, завжди буде такою. Богдан не міг уявити, що вона буде важко помирати.
Спати вже не хотілося. Він глянув на годинник — пів на сьому. За вікном зав’яла сіра осіння мла. Вона якимось дивом просочилася й у кімнату, зробила все напівпрозорим. Тихо, порожньо, похмуро.
Йому здавалося, що він теж став сивим, неживим. Богдан укрався, одягнувся й підійшов до дверей її кімнати. Заходив туди лише раз після її смерті — коли вибирав у шафі сукню для похорону. Різко відчинив двері й увійшов. У ніс вдарив знайомий застійний запах ліків, сечі й змученого хворобою тіла. Намагаючись не дивитися на порожнє зім’яте ліжко, підійшов до вікна, відсунув штору й розчинив його навстіж.
У кімнату вдерся свіжий вологий повітря разом із шумом міста, що прокидався. І дивним чином кімната ожила, кольори стали яскравішими. Богдан відчув прилив сил. Він зірвав з ліжка простирадло, намагаючись не вдихати невидиму пилюку, кинув на підлогу. Туди же полетів мамин халат, що висів на спинці стільця, ніби чекаючи, коли вона схопиться й одягне його. Набралася велика купа. Богдан відніс її до ванної, засунув у пральну машину.
Повернувся до кімнати з відро для сміття і одним рухом змів у нього з табурета, що стояв біля ліжка, купу пляшечок і упаковок з таблетками. Туди ж полетів і стакан, з якого він годував матір.
Застелив ліжко покривалом, викинув усе зайве, витер пил і помив підлогу. Кімната не ожила, але дихати в ній стало легше. Натхненний результатом, він розійшовся так, що прибрав усю хату.
Подивився на справу своїх рук і, задоволений, підійшов до вікна, поки на плиті грілася чайник. Ніби заразившись його енергією, сонце теж вирішило прорвати завісу хмар. Удалині з’явилася рвана смужка блакитного неба, в яку пробивалося сонячне проміння. Настрій покращився.
У холодильнику було пусто. Богдан не міг пригадати, що їв останніми днями, чи взагалі їв. Мати була така слабка, що їла лише рідку перетерту їжу. Сил готувати собі щось інше в нього не залишалося, неохоче їв те саме, що й вона. Потім трохи доїдав те, що залишилося після поминальних. Але зараз у холодильнику стояла лише наполовину порожня літрова банка солоних огірків з плівкою плісняви на розсолі. Ще й пляшка з прокислим молоком. Богдан відправив усе це у сміттєвий пакет.
Довелося обійтися чашкою міцної кави. Але від неї в шлунку стало нудотно. Богдан накинув куртку, поклав у кишеню картку і пішов викидати сміття. На зворотному шляху зайшов у магазин і купив хліб, молоко, пачку макаронів, півпалки ковбаси, яблука… Купив би все, на що падало око, але стримався.
Дома поставив варитися макарони, а сам жадно з’їв два бутерброди з ковбасою. Чутким вухом вловив, що пральна машина закінчила роботу.
Уся білизна не вмістилася на мотузках у ванній. Балкону в нього не було, сушарки теж. Богдан почухав потилицю, роздумуючи, куди розвісити білизну. Варіант один — натягнути мотузку в кімнаті. Передпокій і кухня замалі для цього. Та й що? Все одно ніхто до нього не прийде, а білизна за кілька годин висохне. Тепер треба знайти мотузку. Клубок знайшовся у тумбочці в передпокої, куди мати складала дрібниці «на всяк випадок», які шкода було викидати, а також інструменти для дрібного ремонту.
Не доречи згадалася Оксана. Була у Богдана дівчина. Зустрічалися два роки. Мати не заперечувала проти весілля, але Богдан не поспішав. Навіть сам не знав чому. ЛюбиВони одружились наступного літа, а через рік у них народилася донька, яку назвали на честь матері Богдана, і її сміх знову наповнив будинок життям.
