Що хочу, те й роблю: Моя територія, неприємності – прощавай!

— Що хочу, те й робитиму! Це й моя квартира. Не подобається — іди геть! — гаркнув Максим, дивлячись на матір зловісно.

Марія вийшла з під’їзду. Очі застилали сльози. Дійшла до лавочки на дитячому майданчику й важко опустилася на неї. Тугіше закуталася в плащ. Хоча червень наближався до середини, вечори були холодними. Обіцяна синоптиками спека так і не настала.

Вона зігнулася, засунула руки в кишені. Посидить тут, поки не замерзне, а далі що? Куди йти? Дожилася — син вигнав із власного дому. Марія зідхнула, схлипуючи. Усе життя прожила в цій хаті, звідси їхала до ЗАГСу, сюди принесла сина з пологового. Син…

***

— Мамо, ми з класом на травневі свята їдемо до Києва, — повідомив Максим із порога, скинувши на підлогу рюкзак.

— Мамо, ти чуєш? — він уже стояв у дверях кухні, дивився на матір, яка чистила картоплю біля раковини. Дивлячись на її застиглу спину, Максим зрозумів, що до Києва йому вряди-годи поїхати. Але все ж спробував ще раз.

— Мам, даси грошей? — спитав він, намагаючись перекрити шум води.

— Скільки? — не обертаючись, промовила мати.

— Дорога туди й назад, готелі, їжа, музеї… — вирахував Максим.

— Скільки?! — роздратовано повторила мати, кинувши в каструлю очищену картоплину. Бризки вдарили їй у обличчя, намочили сукню.

Марія з лютью кинула ножа в раковину й обернулася до сина.

— Ясно, — Максим понуро опустив голову й поплентався до кімнати.

— У мене нема зайвих грошей. Я їх не малюю, а заробляю. На осінь треба купити тобі нові чоботи. Весну ледве відходив у старих. Куртку теж потрібно — у старої рукава вже короткі, — голос матері наздогнав його біля дверей, немов штовхнув у спину.

Максим зачинив за собою двері, але слова все одно долітали, хоч і несвідомо.

— Усі їдуть, а я ні, — буркнув він. — А я теж хочу до Києва! — вже голосніше крикнув, і в голосі пролунали сльози.

Мати навряд чи могла почути, але вийшло, наче вона відповіла:

— Ще наздихаєшся. Ось виростеш, заробиш — тоді й до Європи поїдеш, — гукнула з кухні.

Максим ковтав сльози.

— А в батька свого спитай. Він тобі ані іграшки зайвої не купував. На день народження дешеві машинки дарував. Понад аліменти — жодної копійки. А що купиш на мізерні аліменти? Ти ростеш, усе на тобі горить, а скільки коштує одяг?.. — наздоганяло з кухні.

Максим надів навушники, але голос пробивався навіть крізь них. Він витер сльози кулаком. Як сам не додумався? Коли батько пішов, сказав: «Якщо що — звертайся». Ось і настав той випадок. Вирішив не тягнути й подзвонити. Але телефона не було.

Тихенько відчинив двері. Мати греміла посудом у кухні, щось бурчала. Максим непомітно пройшов у передпокій, вдяг кросівки й вийшов, акуратно зачинивши двері. Побіг до сусіднього під’їзду, до Валерія. У них був стаціонарний телефон.

Валерій відчинив, здивувавшись.

— Треба подзвонити, — сказав Максим, зняв слухавку й швидко набрав номер.

Він уже хотів покласти трубку, коли хтось відповів.

— Тату, привіт! — радісно скрикнув Максим.

— Хто це? — похмуро спитали на тому кінці.

Максим подивився на Валерія, який нічого не розумів. Відвернувся.

— Це я, Макс…

— Який Макс?

— Тату?! — скрикнув він у відчаї, але у відповідь почулися короткі гудки.

Поклав трубку, ледь не розплакавшись.

— Що трапилося? — спитав Валерій.

— Не поїду до Києва. Мати грошей не дає, а батько просто відмовився, — похмуро сказав Максим.

— Давай я в батьків попрошу. Вони дадуть, а я тобі віддам, — запропонував Валерій.

— Ні. Дізнаються — тобі буде погано. Переживу. Піду…

Коли Максим був малим, мати цілувала його, ласкаво кликала «кошеням», «соняшком», купувала іграшки, навіть якщо не просив.

Потім її ніби підмінили. Батько пішов, і вона стала злою, постійно кричала, могла й луснути, дати ляпаса. А це було болячіше, ніж просто по дупі. Жодного теплого слова — лише окрики й злість.

Максим навіть думав утекти. Але без грошей далеко не піде. Йому лише одинадцять — на роботу ніхто не візьме.

«Я не просив мене народжувати. Не пощастило. Народився б у Валерія — жив би як у казці…»

У чотирнадцять він звик до криків. Просто йшов гуляти або закривався в кімнаті з музикою.

У старших класах шукав тепло в дівчат. Але якщо дівчина не хотіла цілуватися — кидав її, так само, як хотів кинути матір. Додому приходив лише спати. Лежав уночі, проклинаючи долю, матір, батька й усе своє невдале життя.

Уроки не вчив, але інліг навіть четвірки. Спробував усе — цигарки, вино, горілку, траву. ГрошейІ ось тепер, коли вона сиділа на кухні, обіймаючи теплу чашку, а Максим, мовчки дивлячись у вікно, зітхнув і сказав: «Давай спробуємо знову, мамо…»