Вогонь ворожнечі

Ненависть

Якір вийшов з офісного будинку й машинально попрямував на парковку, але згадав, що вчора відвіз машину до автосервісу. Спочатку розлютився, а потім подумав — може, це й на краще. Їхати в годину пік у душному, переповненому автобусі йому не хотілося, тому вирішив пішки. Напружувало лише похмуре небо, що швидко темнішало. Чорна хмара насувалася на місто, обіцяючи бурю й зливу.

Якір йшов, час від часу піднімаючи погляд угору. Десь у небі прокотився грім. Він згадав, що поблизу є кав’ярня. Щодня проїжджав повіт, але ніколи не заходив. Пришвидшив крок.

Коли до кав’ярні залишалося кілька кроків, на голову й плечі впали перші важкі краплі. Якір ледве встиг ускочити у двері, як над ним розірвався грім, від якого тремтіла підлога. На вулиці з пекучою силою обрушився дощ, перетворивши день на ніч.

Усередині було світло й сухо. Якір озирнувся й побачив кілька вільних столиків. Двері знову відчинилися, впустивши всередину шум дощу й двох дівчат. Він поспіхом зайняв місце. Завідувала залом висока, струнка офіціантка. Поклала перед ним меню й хотіла піти, але він зупинив її голосом.

— М’ясо без гарніру, легкий салат і кава, — коротко сказав він.

Офіціантка щось записала, забрала меню й пішла. Роботи в неї прибавило — зал швидко наповнювався людьми, що тікали від непогоди. А за вікном лютувала стихія.

Бармен підвищив гучність музики, заглушуючи шум дощу. Якір чекав на замовлення, радіючи, що встиг сховатися. Що тепер доведеться чекати. Що не треба йти додому й виправдовуватися перед дружиною.

Вони одружилися вісім років тому. Оксана була гарною, жвавою дівчиною. До весілля все було чудово — і перші місяці разом теж. А далі щось зламалося. Її подруга вийшла заміж за бізнесмена, і Оксана почала шалено заздрити. Лише й розмов було — про хутра, діаманти та пластичні операції.

— Окс, навіщо тобі це? Ти й так гарна.

— Буду ще краща, — заперечувала вона.
Сьогодні їй не подобався ніс, завтра — тонкі губи, а потім раптом виявлялося, що груди замалі.

Якір намагався відмовити її. Казав, що силіконове накачування не зробить її привабливішою.

— Ти так говориш, бо в тебе нема грошей, — ображалася Оксана.

Вона навіть слухати не хотіла про дитину.

— Потовстію, ти мене розлюбиш. Коли заробиш достатньо, тоді й поговоримо.

Якір мовчав. Він любив її. Тому коли інститутський друг запропонував спільну справу, він ризикнув. Спочатку все йшло добре. Навіть машину змінив — купив б/у, але класом вище.

А потім все розвалилося. Держподаткова знайшла порушення, заблокувала рахунки. Бізнес завмер, і конкуренти примусили його продати. Якір лишився з порожніми кишенями.

Дружина називала його невдахою. Сварки й докори погасили у ньому любов. Він повернувся на колишню роботу, жив за інерцією, не знаходячи в собі сили піти.

***

До його столика підсіла молода пара. Якір дивився на них і думав, що вони з Оксаною теж були такими — закоханими і щасливими. Куди ж воно поділося?

Його відволік галас біля барної стійки. Дві дівчини намагалися відібратися від п’яного нахаби. Схоже, вони були студентками, що зайшли сховатися від дощу. Нахабник раптом схопив одну й потягнув до виходу. Подруга кинулась на допомогу, але її грубо відштовхнули. Вона вдарилася об стійку, мало не впала. Ніхто в залі не поспішав їм допомогти.

Якір встав і перекрив нахабу шлях. Той дико витріщився:

— Завадив? Геть із дороги! — і, не відпускаючи дівчину, замахнувся.

Якір відскочив і вдарив у відповідь. Почалася бійка. Він таки приголомшив нахаба. Хтось крикнув, що викликає поліцію.

— Ходімо швидше! — дівчина потягнула його за руку.

Голова гула, у роті був солоний присмак крові з розбитої губи. Він не заперечував і пішов за нею. Дощ ішов, але вже слабшав. Вони завернули за кут.

— Тут є аптека. Треба обробити рани.

В аптеці вона купила перекис, обробила його обличчя й заліпила пластирем.

— Дякую, — прошепотів Якір.

Вони стояли близько. Він відчув запах її шампуню. «А вона гарна… — здивувався він. — І руки такі ніжні, немов крила метелика». Їхні погляди зустрілися, і дівчина зніяковіла.

Раптом у аптеку вбігла її подруга:

— Ви тут! Я викликала таксі. Наталю, ходімо!

Наталя подивилася на Якіра. Він усміхнувся. Вона з подругою вийшла. Коли він вийшов на вулицю, таксі вже від’їжджало.

Не встиг пройти й кілька кроків, як почув ззаду: «Почекайте!» Обернувся — Наталя бігла до нього.

— Наталю! Ну що ще? — роздратовано гукала подруга з вікна авто.

— Держийся, — крикнула їйВони стояли на тротуарі під мрякою, і Наталя, дивлячись йому в очі, прошепотіла: “Я не хочу більше чекати”.