Чи знаєш ти, як він на тебе дивиться? З ніжністю і захопленням, – з гордістю промовила донька

Ой, слухай, як він дивиться на тебе? З любов’ю й захопленням, — вигукнула задоволена собою донька.

Дмитро вийшов із ванної, закутавшись лише у рушник. Краплини води блищали на його підкачаних грудях. Не чоловік, а мрія. У грудях у Валерії солодко заболіло серце.

Він сів на край ліжка й потягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.

— Не треба, інакше я ніколи не піду. Мені час. Галя, мабуть, уже вдома, — Валерія потерлася щокою об його плече.

Дмитро зітхнув.

— Валю, ну скільки можна? Коли ти розкажеш доньці про нас?

— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. — Валерія підвелася й почала одягатися.

— Мені здається, що я й не жив, а чекав тебе. Я не можу і дня без…

— Не розбивай мені серце. Не проводжай, — сказала вона й вислизнула з кімнати.

Йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із засудженням.

Ну звичайно — струнка фігура, горда стать, обличчя з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибивалися із заколи на потилиці. А Валерії так хотілося стати непомітною.

***

Вона вийшла заміж рано, у двадцять, з сильної взаємної любові. Майже одразу завагітніла. Чоловік намагався переконати зробити аборт. Мовляв, рано, треба спершу на ноги стати, ще встигнуть. Але Валерія не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Але він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків досить байдужі до дітей.

Одного разу подзвонила якась жінка й назвала адресу, де часто буває її чоловік. Валерія не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Він спершу заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:

— Якась божевільна сказала, а ти й повірила? Ти від неї не дуже відрізняєшся. Я йду, а ти пошкодуєш…

Чоловік пішов, грюкнувши дверима. Валерії не хотілося жити, але донька потребувала уваги, і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, стала за деревом у дворі й чекала. Незабаром повз пройшов чоловік під руку з молодою жінкою. Вони зайшли у під’їзд.

Наступного дня Валерія подала на розлучення. Знала — пробачити не зможе, не такий характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.

Інколи в її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб вона наважилася пов’язати з ним життя. Лише через багато років Дмитру вдалося підкорити її серце. Красивий, високий, гідний її. Між ними розгорівся пристрасний роман. Одного разу Галя запитала, куди мама так ретельно вбирається.

— На побачення, — напівжартом, напівсерйозно відповіла Валерія.

— А-а-а, — багатозначно протягнула донька.
Більше вона не цікавилася.

Фігурою Галя пішла в матір, але обличчям не така вдала. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Валерія раділа. Красою хліб не намажеш, від неї лише проблеми.

У неї ніколи не було подруг. І причина була не у Валерії, а в заздрості дівчат. Боялися виглядати блідо на її тлі. Може, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловікові друга.

— Задрібний і простакуватий він для тебе, хоч і гарний, — казала мати.

***

— Галю, я вдома, — голосно сказала Валерія, заходячи в квартиру.

— Я вчу уроки, — відповіла донька зі своєї кімнати.

Валерія переодяглася й пішла на кухню. Незабаром туди зайшла Галя, сіла за стіл і відламала шматок хліба.

— Не псуй собі апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Валерія, поставила на стіл тарілки й сіла навпроти доньки. — Я хотіла з тобою поговорити.

— Хотіла — то й говори, — сказала Галя, із задоволенням упорядковуючи вечерю.

— Скоро мій день народження.

— Я пам’ятаю, мам.

— Я хотіла запросити… мого знайомого, — з трудом вимовила Валерія.

— З яким ти спиш? — Галя спокійно дивилася на матір.

— Зустрічаюся. Усе ж таки ти з матір’ю розмовляєш, — пожартувала Валерія.

— Яка різниця? У твоєму віці зустрічатися й спати — одне й те саме.

— То я запрошу його? Ти не проти? — уточнила Валерія.

— Мені що. А бабуся прийде? — безтурботно запитала Галя.

Валерія полегшено зітхнула. П’ятнадцять — складний вік. Схоже, донька нормально сприйняла її слова.

— Бабуся прийде в неділю. Мені важливо, щоб у вас із ним склалися стосунки.

— Та годі, мам, запрошуй, — махнула рукою Галя.

Усю суботню ранок Валерія готувала, бажаючи вразити Дмитра своєю кулінарією. Він прийшов із величезним букетом троянд, подарував перстень. Валерія розгубилася. Її ошелешилаНаступного ранку Валерія прокинулась з легким серцем, усміхнувшись відчутому щастю першого справжнього почуття, яке так довго чекало на неї за дверима власної квартири.