Субота з рідними

Сон про родинні зустрічі

– Та годі вже мені про дієти розказувати! – вигукнула Оксана, розмахуючи виделкою зі шматком медовика. – Я й так знаю, що повна!

– Оксанко, та хто ж тобі таке казав? – спробувала втихомирити її сестра Мар’яна. – Просто Соломія хотіла поділитися рецептом…

– А я не просила! – перебила Оксана. – Набридло! Кожні вихідні одне й те саме – то фігура не та, то зачіска застаріла, то чоловік нікчемний!

Соломія Порфирівна важко зітхнула й відставила чашку з узваром. Суботні сімейні посиденьки в її хаті перетворювалися на справжнє випробування. Зібралися всі три доньки з родинами, онуки носяться по хаті, а дорослі замість того, щоб спокійно поговорити, влаштовують чергову перепалку.

– Дівчатка, ну годі вже, – промовила вона втомлено. – Сусіди почують.

– Хай чують! – не вгамовувалася Оксана. – Може, тоді зрозуміють, яка в мене чудова родина!

Ганна, старша із сестер, стиснула губи й демонстративно відсунула свою тарілку.

– Ми ж намагаємося тобі допомогти, – сказала вона холодним тоном. – Але якщо ти не хочеш…

– Не хочу ваших порад! Живу як живу, і мені добре!

Соломія Порфирівна глянула на своїх доньок і вкотре подумала, які вони всі різні. Ганна у свої сорок вісім – сувора, підтягнута, завжди при параді навіть удома. Працює бухгалтеркою у великій фірмі, одружена з архітектором, син навчається у ліцеї. Зразкова родина, принаймні з боку.

Мар’яна, середня, тридцять дев’ять, м’яка, поступлива. Завжди намагається всіх помирити, догодити кожному. Працює вихователькою у дитсадку, чоловік слюсар, двоє дітей-школярів. Живуть скромно, та дружно.

А Оксана, молодша, тридцять п’ять, а поводиться як підліток. Вічно незадоволена, вічно з кимось свариться. Вийшла заміж пізно, у тридцять два, народила доньку, а тепер постійно скаржиться на життя.

– Бабусю, а де дідусеві фотографії? – запитав Олесь, Ганнин син, заглядаючи у вітальню. – Хочу показати Юркові.

– У великому альбомі на полиці, – відповіла Соломія Порфирівна. – Тільки акуратно, нічого не порви.

Олесь кивнув і побіг до двоюрідних братів. Соломія Порфирівна провела його поглядом і посміхнулась. Хоч онуки радують, не те що доньки.

– Слухайте, а може, вистачить сваритися? – запропонувала Мар’яна. – Давайте краще про щось гарне поговоримо.

– Про що саме? – зі злістю сказала Оксана. – Про те, як у Ганни все чудово? Хата трикімнатна, машина нова, син у ліцеї…

– До чого тут моя хата? – спалахувала Ганна. – Я працюю від ранку до ночі, щоб усе це було!

– Так, працюєш, – протягла Оксана. – А мені працювати нколи, а потім усміхнулась, бо зрозуміла, що саме ці моменти – крихітні, але щирі – і є тим родинним теплом, яке вони так довго шукали.