Готовуй, прибирай та заробляй сам! Я не твоя покоївка, – гучно сказала я, виходячи з дому.

“Хочеш сарделек чи яєшню?” — запитала Оксана. Олег сидів за столом, гортаючи новини в телефоні.

“Сардельки. Тільки без твоїх експериментів”, — буркнув він.

Оксана зітхнула. На руках сопіла маленька Марічка, і готувати було непросто.

“Може, подержиш Марічку?” — обережно спитала вона.

“Зараз, тільки дочитаю”, — відмахнувся Олег.

Марічка захнипала. Оксана спробувала її заспокоїти, одночасно перевертаючи сардельки. Одна підгоріла.

“Знов підгоріло?” — незадоволено поморщився чоловік. “Може, варто бути уважнішою?”

“А може, варто допомогти?” — різко обернулася Оксана.

“Ну починається… Я, між іншим, працюю, забезпечую сім’ю.”

“А я що? Я теж працюю — двадцять чотири години на добу. Без вихідних.”

Оксана мовчки поставила перед ним тарілку. Раніше вони були справжньою сім’єю, робили все разом. Тепер вона ніби сама тягнула цю лямку.

Дні тяглися одноманітною низкою. Одного вечора Оксана вирішила на серйозну розмову:

“Олеже, нам треба поговорити. Ти завжди зайнятий — роботою, грою, телефоном. А я? А Марічка?”

“Оксан, ти знов за своє? Я ж усе для вас роблю.”

“Але це не все! Сім’я — це не тільки гроші. Це турбота, увага, допомога.”

“Це твоя обов’язковість,” — знизав плечима Олег.

“Я хочу, щоб ти був частиною сім’ї. Я втомилася бути відповідальною за все сама.”

“Я втомлююсь на роботі, Оксан. Мені потрібен час для себе.”

“А мені?” — до горла підступили сльози.

У цю мить із кімнатки почувся плач Марічки. Олег навіть не ворухнувся.

Вийшовши із декрету, Оксана влаштувалася на нову роботу. Тепер кожен ранок починався о п’ятій. Олег у домашніх справах участі не брав. Того ж вечора Оксана затрималася. Коли відчинила двері, на годиннику була майже дев’ята. У хаті панував напівтемряви, на кухні лежала гора брудної посуду. Олег лежав на дивані.

“Вечерю приготуєш?” — замість привітання спитав він.

“Серйозно? Я затрималася, а ти навіть посуд не помив?”

“Я втомився.”

“Де Марічка?”

“Спить. Я їй піцу замовив.”

Оксана мовчки пішла на кухню. Руки тремтіли. Одного разу, перевіряючи баланс на картці, вона помітила, що Олег без дозволу зняв п’ятнадцять тисяч гривень із її заощаджень на новий ноутбук.

“Які твої гроші?” — здивувався він. “У сім’ї бюджет спільний.”

“Спільний? А коли я прошу допомогти по господарству, ти одразу згадуєш про свій внесок?”

Останньою краплею став день народження доньки. Оксана тиждень готувалася до свята. Олег обіцяв прийти раніше і допомогти.

“Вибач, затримуюся на роботі. Сподіваюся, ти впораєшся,” — написав він за годину до початку.

Оксана дивилася на повідомлення. Усередині щось обірвалося. Ввечері, коли клала доньку спати, вона прийняла рішення.

Того вечора Олег повернувся пізніше.

“Оксан, погладь сорочку на завтра. І чому немає вечері?”

Оксана повільно повернулася до чоловіка.

“Сам собі готуй, прибирай і гроші заробляй! Я не твоя домробітниця.”

Вона вже йшла у спальню. Дістала заздалегідь зібраний мішок.

“Куди це ти зібралася?” — Олег з’явився у дверях.

“Ні, якраз навпаки — прийшла до тями. Я більше так не можу.”

“Та що не так? Живемо як усі…”

“Як усі? У самотності удвох? Ти вже давно не поряд, Олеже. Ти сам по собі, а я… я просто обслуговчий персонал.”

Оксана пройшла у кімнатку, обережно підняла сонну Марічку.

“Постривай!” — Олег заступив дорогу. “У нас сім’я, дитина…”

“Сім’я? Ми давно перестали нею бути.”

“Не треба. Я вже все вирішила.”

Маленька орендована кімната зустріла їх тишею. Телефон розривався від дзвінків. Олег то погржував, то благав повернутися.

“Я все виправлю,” — говорив він.

“Ні, Олеже. Ти не виправиш. Бо ти навіть не розумієш, що виправляти.”

Дні складалися у тижні. Оксана поступово облаштувалася на новому місці. Вона вперше за довгий час почала усміхатися вранці, перестала відчувати постійну втому.

Олег продовжував дзвонити, але все рідше. Одного разу прийшов на роботу до дружини з квітами.

“Давай спробуємо знову. Я все зрозумів.”

“Пізно, Олеже,” — похитала головою Оксана. “Я більше не вірю обіцянкам.”

Поступово вона почала помічати, скільки часу й сил у неї звільнилося. Записалася на курси, стала частіше бачитися з подругами. А головне — навчилася чути себе. Тепер, засинаючи у маленькій орендованій квартирі, Оксана більше не була самотньою. Вона нарешті була собою. І ця свобода коштувала усіх страхів і сумнівів.