Гості на вихідних: незабутні миті

Колишні часи, ще за молодої України, до нас на вихідні нагрянули сва́ти…

«Мамо, ти зовсім з глузду з’їхала?! Які сва́ти?!» — скрикнула Оксана в трубку, ледь не випустивши її з рук. «Я ж тобі сто разів казала, що ми з Тарасом просто зустрічаємось!»

«А що, зустрічаєтесь — то й несерйозно?» — голос матері звучав рішуче й не обіцяв нічого доброго. «Оксанко, тобі вже двадцять сім! Інші в твої роки вже давно заміжні, дітей народжують, а ти все граєшся! Його батьки — люди добрі, працьовиті, квартира в них трикімнатна на Солом’янці…»

«Мамо!» — Оксана заплющила очі, намагаючись вгамувати головний біль. «Послухай мене уважно. Я НЕ готова заміж. НЕ хочу це обговорювати з чужими людьми. І взагалі, мало б тобі мене запитати!»

«Пізно вже питати, — мати явно сердилася. — Я їм уже подзвонила, вони завтра зранку приїдуть. Тарас знає, до речі. Вчора з ним говорила, він погодився.»

Оксана повільно опустилася на диван. Тарас погодився… Ну звісно, йому що втрачати? Живе собі спокійно в батьківській хаті, на роботу ходить через день, а тут така удача — готова наречена з власним помешканням і зарплатою.

«Мамо, а може, ну їх? Скажемо, що я захворіла…»

«Оксанко, — голос матері несподівано став м’яким, майже благальним. — Ну зрозумій ти, донечко. Я так хочу онуків побачити! А раптом щось зі мною станеться, а ти сама залишишся? Тарас — хлопець добрий, не п’є, не палить…»

«Не п’є?» — усміхнулася Оксана. «Та він позавчора ледь на ногах тримався!»

«Та мало що, свято ж було!» — відразу знайшлася мати. «Гаразд, дитинко, приходь завтра до десятої години. Я вже курку купила, торт замовила…»

Трубка замовкла. Оксана ще хвилину сиділа, втупившись у порожнечу, потім різко встала й почала ходити по кімнаті. Треба було щось робити, але що? Тараса вбити? Маму? А може, втекти до подруги на дачу й сидіти там аж до понеділка?

Телефон задзвонив знову.

«Оксанко, це я, — голос Тараса звучав провино. — Слухай, твоя мати мені вчора дзвонила…»

«Ось падлюка!» — видихнула Оксана. «Ти міг би мене попередити!»

«Та я думав, вона жартує! Серйозно! Хто зараз весілля через сватання влаштовує? Думав, побалакає й забуде…»

«А коли зрозумів, що не жартує?»

«Коли мої батьки почали торт вибирати, — зізнався Тарас. — Оксан, а давай зіграємо в цю гру? Ну посидимо, побалакаємо, вони заспокоються…»

«Тарасе, ти розумієш, що після цього цирку мати мене під конвоєм за тебе видасть? Вона вже, напевно, сукню виглядає!»

«Та й що?» — у голосі Тараса прозвучали незрозумілі ноОксана глянула йому в очі, і раптом усміхнулася, бо зрозуміла — дурниця все це, але дурниця така рідна й тепла, що в ній, може, і є щось дивно прекрасне, щось на самому дні, де ховається та сама стара, як світ, правда.