Усе належить мені — крім тебе

— Маріє Павлівно, та подивіться лише на цю красу! — Соломія Гнатівна махала перед сусідкою фотографіями з телефону. — Оце наша нова дача, а ось син автівку купив, уявляєте, яка коштовна! А це внучка на фортепіано грає, в музичнійній школі займається!

— Так, так, дуже добре, — кивала Марія Павлівна, стоячи біля поштових скриньок і перебираючи листи. — Тільки ж я поспішаю, Соломіє, перепрошую…

— Та куди ви так квапитеся? Ми ж сусідками стільки років, а поговорити ніколи! — Соломія не вгамовувалася. — Ось гляньте, а це ми з чоловіком відпочивали в Єгипті минулого місяця. П’ятизірковий готель, усе включено! А ви коли востаннє на відпочинку були?

Марія Павлівна зітхнула і обернулася до неї. У її сірих очах мигнула втома.

— Я не відпочиваю, Соломіє Гнатівно. Мені коли.

— Як це коли? — здивувалася та. — У вас ж діти дорослі, внуки є, ви на пенсії…

— Діти дорослі, так, — тихо згоджувалася Марія Павлівна. — Тільки вони далеко живуть.

— Ну й що? Мій син теж у Львові працює, але ми постійно спілкуємось, він щовихідних приїжджає! А заробітна платня в нього — боже мій! — Соломія знову лізла в телефон. — Ось, гляньте, це він мені нову шубу норкову подарував!

Марія Павлівна мовчки піднялася на другий поверх, полишивши сусідку з фотографіями внизу.

Вдома її зустріла звична тиша. Двокімнатна хатка, яка колись здавалася тісною для родини із чотирьох, тепер виглядавала порожньою. На підвіконні стояли фіалки — єдине живе у цьому домі.

— Донечки мої, — прошепотіла Марія Панавлівна, підходячи до квітів. — Хоча б ви мене не полишаєте.

Вона ввімкнула телевізор, скоріше для гомону, аніж для перегляду. У новинах розповідали про підвищення пенсій, про нові соціальні виплати. Марія Павлівна усміхнулася — її пенсії вистачало на найнеобхідніше, і не більше.

Задзвонив телефон. Серце тьохнуло — може, це Дмитро дзвонить? Чи Оксана?

— Маріє Павлівно? — незнайомий голос. — Це з управляючої компанії. У вас борг по комунальних платежах…

— Який борг? — здивувалася вона. — Я завжди плачу вчасно!

— Тут у нас показує, що за минулий місяць платіж не надійшов…

Марія Павлівна довго поясняла, що платила, показувала квитанції по телефону, але в слухавці вже гуділи короткі гудки.

Увечері, коли за вікном стемніло, вона сиділа на кухні з чашкою чаю. На столі лежали фотографії — старі, ще з плівки. Ось Дмитро в першому класі, серйозний, з великим букетом. Ось Оксана на випускному, красива, усміхнена. Ось вони всі разом на дачі у свекрухи, коли чоловік ще був живий…

— Де ж ви тепер, рідні мої? — спитала вона в фотографій. — Чому так сталося, що я одна?

А вранці знову зустріла Соломію Гнатівну у дворі. Та несла величезні пакети з магазину.

— Ой, Маріє Павлівно! — зраділа сусідка. — Я якраз хотіла вам розповісти! Внучка вчора дзвонила, вступила до інституту, на бюджет! Уявляєте, яка розумниця! А син пообіцяв їй новий айфон подарувати на знак вступу!

— Вітаю, — сказала Марія Павлівна.

— А у вас як справи? Онуки як? — спитала Соломія, але було видно, що запитує вона з ввічливості.

— У мене немає онуків, — тихо відповіла Марія Павлівна.

— Як це нема? — здивувалася сусідка. — А діти ваші?

— Є ді
І ця німа туга лишалася її єдиним супутником у нескінченності днів.