З життя
Щастя в темряві
Останній раз я вгледіла Одарчину фотографію під час нашого візиту до нотаріуса, де її посмішка, така ж тепла й водночас сумна, як у моїх дитячих спогадах про дворовий літній день з палкою в руках, нагадала мені, що щирість завжди живе в серці, навіть коли часи та обставини розносять нас геть, і тепер, тримаючи ключі від київської квартири біля дзеркала, в якому відбилися сніжинки за вікном, я зрозуміла найголовніше — сонце щастя надходить разом із зіркою вдячності в душі.
Пробачити, але занадто пізно
“Запізніле пробачення” — Не смій мені дзвонити! Чуєш? Ніколи більше не дзвони! — Галина Петровна з силою кинула слухавку на...
Не хочу таку доньку
– Не треба мені такої доньки! – вигукувала Ярина Петрівна, махаючи пом’ятим аркушем паперу. – Сором для родини! Як я...
Я у шлюбу, але самотня в житті
– Сонечко, ну поясни мені, як це тлумачити? – сусідка Валентина Петрівна стояла на порозі з торбинкою в руках і...
Вечеря привела до розриву
– Ти що, з глузду з’їхав? – Тетяна кинула серветку на стіл, келих від цього шатнувся. – Запросити її сюди,...
Щастя в темряві
Останній раз я вгледіла Одарчину фотографію під час нашого візиту до нотаріуса, де її посмішка, така ж тепла й водночас...
Навіть слова вдячності не знайшлося
«Ти навіть дякую не сказав» — Мамо, ну чого ти знову починаєш! — роздратовано кинув Ігор, навіть не відриваючи очей...
МЕНЕ НЕ ВИЗНАЧИМО!
— Антоне, завітай! — шеф покликав через внутрішній зв’язок. Антон відчував — знову лає. Та й має право. — Прийшов?...
Друге право на помилку.
Як тепер пригадую, таємницю батька Марійка випадково піднющила, прогульнувши школу, аби супроводити подругу Олесю до татуювальника. Забігла вдома переодягтися, бо...