Зрада, повернення до початку

Щоденник: Зрада, друга спроба

В робочих справах подруги Віра та Тетяна завжди разом. Тетяна за кермом відповідальна, серйозна, гарна. Віра життєрадісна, трохи легковажна, але чарівна. Познайомились у відділі, працюють майже десять років поруч. У кабінеті, крім них, ще дві жінки.

Обидві не одружені, діти давно виросли. Тетяна поховала чоловіка сім років тому загинув у ДТП. Більше не згадувала про нові стосунки.

«Тетянко, знайди собі чоловіка для душі. Не кажу про шлюб, але хоч для компанії», часто говорила Віра, яка завжди вірила в нові знайомства.

«Навіть думати не хочу. Ми з ним були одне ціле. Втратила його більше нікого не бачу», відповідала подруга.

Віра приваблива, струнка, освічена. Восени розлучилась з чоловіком, заставши його з коханкою у власній квартирі. Скандалів не було просто викинула його речі. Подала на розлучення, квартира залишилась їй. Були інші чоловіки, але все не те

Нещодавно Віра відсвяткувала сорок пять «ягідний» ювілей. Тетяна заперечувала:

«Віро, знаєш, що сорок років не святкують?»

«Тетянко, не вірю в прикмети. Життя буде нудним, якщо на все зважати!» сміялась вона.

У ресторані, серед небагатьох гостей, сидів чоловік, схожий на актора. Віра привела його до стола.

«Де ти його взяла?» пошепки спитала Тетяна.

«Сам запросив на танець. Каже, завтра принесе подарунок!»

Після свята Віра почала зустрічатися з Дмитром. На другому побаченні дізналась, що він одружений.

«Розлучаємось. Діти дорослі, ніщо нас не тримає», запевняв він.

Чоловік гарно доглядав квіти, ресторани, прогулянки. Часто залишався наніч. Віра змінилась.

«Віро, порхаєш, немов метелик. Безтурботна», казала Тетяна.

«Уяви, Тетянко, який він чудовий! Мабуть, з розуму зїхала», радісно сміялась Віра.

«Не захоплюйся. Він ловелас», попереджала подруга, але та лише реготала у відповідь.

«Тетянко, заздрість погана річ.»

«Якщо за що й заздрити, то тільки твоїй наївності», суворо відповідала Тетяна.

Півтора року роману. Дмитро забув про розлучення. Знайшов нову, молодшу за Віру на десять років. Став рідше дзвонити.

«Що відбувається? У вас з дружиною все добре, чи знайшов іншу?»

«Пробач. Зізнаюсь закохався. Хотів сказати, але ти перша запитала…»

Віра ридала в подруги на плечі.

«Віро, не варто страждати через зрадника. Він просто знайшов нову іграшку», тішила Тетяна.

Щоб відволікти Віру, возила її у гості, на дачу до матері, збирали компанії, готували шашлики.

«Тетянко, ти справжня подруга», дякувала Віра, коли трохи заспокоїлась.

«Дякувати Богу, оговталась», раділа Тетяна.

Та одного разу Віра відмовилась від поїзки. У неділю вранці Тетяна побачила біля сусіднього підїзду Дмитра.

«Оце так «справи»… подумала вона. Ну, Віро, ну на ті ж граблі.»

У кабінеті Віра виглядала щасливою.

«Твій «містер жук» привіз? Бачила його біля твого підїзду.»

«Не сердься. Так, знову. Але тепер він запросив мене до Іспанії. Каже, там життя кипить, а я затТетяна гірко зітхнула, дивлячись у вікно, де дощ бив у скло, немов нагадуючи про чергову зраду, яка чекала Віру за обіцянками Дмитра.