Connect with us

З життя

Нескорений шлюб

Published

on

Соня, вибач, мені треба їхати.

Дружина дзвонила? Їдь, звичайно. Я звикла.

Соні щокразу було важко відпускати Тараса до дружини. Так хотілося, щоб він залишався на ніч. Вони б пішли у кавярню, дивилися кіно, загорнувшись у теплий плед. Вона б зварила смачну каву

Але все це було лише у мріях. Тарас ніколи не приховував, що одружений, що є син. Дружину не кохає, живе заради сина. Чекає, поки той закінчить школу, і тоді піде до Соні.

Соні було байдуже на його дружину. Чому вона мала думати про щастя якоїсь жінки? Ну, була сімя, перестав кохати чоловік це ж видно за його поведінкою, то не тримай, відпусти. Просто Тарас хороший батько, не може травмувати сина своїм уходом.

Нічого, буде й на її вулиці свято. Через два роки син поїде вчитися, і тоді Буде й плед, і кіно, і сімейне щастя. Соня мріяла народити доньку, свою копію.

Два роки промайнули швидко. Соня чекала, коли ж він здійснить задумане, але щоразу знаходились причини.

Розумієш, у Каті мати сильно захворіла, вона забрала її до нас. Не можу поки, сама зрозумій

Соня зітхала і згодливо кивала. Скільки ще чекати? До пенсії?

Затримка. Що це збій? Купила тест. Дві смужки. Може, це й на краще Треба до лікаря, щоб підтвердив.

Соня сиділа у жіночій консультації в кінці коридору, чекала своєї черги. Відчинилися двері, з кабінету вийшла вагітна жінка з великим животом. Під руку її вів чоловік. Невже Це ж Тарас. Що відбувається?

Вони вийшли на вулицю, Тарас не помітив Соню. Вона зайшла до лікаря.

Дівчино, з вами все гаразд? Ви дуже бліда.

Так, мабуть, гаразд. Хочу перевіритись.

Лікар підтвердив вагітність і привітав Соню.

У вас вік уже підганяє, народжувати першу дитину в 35 пізненько, звичайно. Але нічого. Ось була пацієнтка, 40 років, син випускник, а вони з чоловіком вирішили доньку народити. Гарна сімя, міцна, чого б і ні?

Соня криво посміхнулась і нічого не відповіла. У голові був вихор думок. Як так? Навіщо він їй брехав, що піде, а сам дитину зробив «некоханій дружині»? Довго збирався це ховати? Що тепер робити?

Лисичко, сьогодні не зможу приїхати, вибач

Так, звичайно, я теж зайнята.

Чим саме?

Іду в клуб з Оленою. Набридло сидіти вдома.

Який клуб, скільки тобі років? Мені не подобається ця ідея, Лисичко

У мене немає сімї, маю право. Ти чужий чоловік, не маєш права мені казати.

Соня вимкнула телефон. Ось так, їй у клуб не можна, а вона має, як вірна собака, сидіти й чекати господаря. А той робитиме дітей, виховуватиме і іноді заїжджати до неї за новими відчуттями. І так поки йому не набридне.

Тільки зараз Соня зрозуміла, у якій жалюгідній ролі провела ці роки. Все найкраще дружині й синові, а вона запасний аеродром. І йому байдуже, що йде час, що їй треба народжувати, інакше буде пізно. Та нічого, тепер у неї буде своя дитина.

Тарас приїхав без дзвінка. Плакав. Розповів, що під час пологів дружини загинула дитина, донька, хоча все було добре. У дружини через горе зїхав дах, і він не знає, що робити.

Що? Бути з дружиною у цей важкий час. Тарасе, це ваше спільне горе. Не розумію, навіщо ти їздив до мене, якщо у вас все було добре з дружиною? Навіщо брехав?

Це мене Бог покарав, забрав доньку через тебе

Не неси дурниць. Винуватий лише ти. Брехав дружині, брехав мені, собі Будь хоч зараз чоловіком, іди до дружини.

Розумієш, я кохаю вас обох. Кожну по-своєму. І не можу бути лише з однією

Годі, Тарасе, іди й більше не приходь.

Соня зачинила двері й розплакалась. Їй було шкода і себе, і дружини Тараса, що втратила дитину. Скоро вона саме стане матірю й уявляє, як це боляче.

Тарас дзвонив кілька разів, приїжджав пяний, але Соня прогоняла його. Він так і не дізнався, що вона народила сина, його сина. Записала на своє прізвище, а у графі «батько» поставила прочерк. Син Марко вийшов копією Тараса чуІ якщо колись Марко спитає про батька, Соня просто посміхнеться та скаже, що чоловіки інколи не варті нашої любові, але діти це назавжди.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 2 =

Також цікаво:

EN1 годину ago

I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse

I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...

FR2 години ago

Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.

Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...

FR2 години ago

Le phare de la Roche-Noire

La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...

З життя3 години ago

A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.

—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...

FR3 години ago

Rien que pour toi

Pendant vingt-neuf ans, j’ai pensé que ma sœur était juste douée pour le ménage. Qu’elle aimait repasser mes chemises, préparer...

FR3 години ago

Trente-huit en deux semaines

Je m’appelle Antoine Vernier. À trente-huit ans, je possédais ce dont les gens rêvent sans oser le dire à voix...

ES4 години ago

La carta que nunca dejé en el ataúd

El día del entierro de doña Rosa me quedé junto a los cedros, con un sobre amarillo en el bolsillo....

FR5 години ago

Le prix de la douleur

L'été est toujours chaud à Bordeaux. Pas cette chaleur sèche, mais une touffeur épaisse qui remonte de l'estuaire de la...