Службовий пес у автобусі гавкав та упирався лапами в панель, намагаючись попростувати водія: коли той побачив причину, йому стало не по собі…

Поліцейський у формі їхав у київському автобусі. Поруч із ним на передньому сидінні спокійно сиділа його службова собака кмітливий вовкодав на імя Бурко. Пасажири вже звикли до цього: пес нікому не заважав, спокійно дивився у вікно, милувався прольотом вулиць, ніби насолоджувався дорогою.
Але посеред шляху все змінилося.
Вуха Бурка різко напружилися. Погляд став пильним, наче він почув щось далеке й зловісне. Спочатку пес тихо заскиглив, потім раптово зірвався з місця й кинувся до водія.
Вовкодав уперся лапами у панель, прильнув мордою до лобового скла й загавкав голосно, тривожно, з риком, немов вимагаючи негайної уваги. Він бив лапою по панелі, дивився то на дорогу, то на водія, ніби намагався щось сказати.
Водів, чоловік років пятдесяти, спершу ігнорував. Автобус був повний не можна ризикувати. Він міцно тримав кермо, не піддаючись на провокації. Але Бурко не вгавав: гавкіт ставав наполегливішим, пес упирався грудьми у панель, немов силкувався звернути увагу господаря на дорогу.
І тоді водій побачив.
Господи! скрикнув він і рвонув гальма.
Автобус зупинився з пронизливим скреготом. Пасажирів штовхнуло, хтось ахнув, але водій навіть не озирнувся. Його погляд був прикутий до того, що відкрилося попереду
Страшна аварія. Кілька машин зімялися, деякі перевернулися, інші були розбиті на шматки. На асфальті лежали поранені, хтось намагався піднятися, хтось стогнав від болю. У повітрі стояв запах палаючого бензину й густий дим.
Водій зрозумів: ще хвилина і їхній автобус опинився б у цій купі металу. Сотні життів дітей, літніх, звичайних людей могли б загинути.
Але першим небезпеку відчув Бурко. Якби не його гострі вуха, інстинкт і відчайдушний гавкіт автобус врізався б у розбиті машини.
Люди всередині завмерли, усвідомлюючи, що лише завдяки псові вони залишилися живі. Всі дивилися на вовкодава, який, напружений, стояв біля скла, не відводячи погляду від дороги.
Поліцейський, господар собаки, потіпав його за шию й тихо промовив:
Молодець, друже. Ти врятував нас усіх.
Справжня дружба та вірність не потребують слів вони говорять діями. Іноді тим, хто нас слухає, варто довіряти навіть без пояснень.