Дочка привела хлопця знайомитись, але коли чоловік побачив його, вказав на двері й заборонив їй з ним спілкуватись

Наша донька завжди була потайливою, коли йшлося про її особисте життя. Вона ділилася з нами навчанням, планами, навіть плітками про подружок, але про хлопців жодного слова. Ми з чоловіком жартували, що, мабуть, вона чекає ідеального моменту, щоб представити нам когось особливого.
І ось цей момент настав. Донька сказала, що хоче познайомити нас із своїм хлопцем.
Я з ранку в неділю вже метушилася на кухні готувала святковий стіл. Чоловік ходив по хаті похмурий, але я вирішила, що це звичайне батьківське хвилювання.
Коли почувся дзвінок, я посміхнулася й пішла відчиняти двері. За порогом стояв високий чоловік у костюмі. А поряд сяюча від щастя наша донька.
Мамо, тату, знайомтеся це мій хлопець, сказала вона з такою гордістю, що в мене на мить стиснулося серце.
Але в наступну секунду я помітила, як обличчя чоловіка змінилося. Воно стало кам’яним, а потім зблідло.
Ти?.. тихо видихнув він. Що ти тут робиш?
Хлопець теж напружився, але лише знизав плечима:
Я хлопець твоєї доньки.
Що?? голос чоловіка затремтів. Геть з мого дому! Зараз же!
Тату! скрикнула донька, не вірячи своїм вухам. Що відбувається?
Тоді чоловік розповів жахливу правду про нового хлопця нашої доньки.
Стиснувши кулаки, він промовив:
Ця людина через нього я сидів у в’язниці. Він зрадив мене, коли ми були пацанами. Ми разом вв’язалися в одну справу, а він звалив всю провину на мене. Я рік свого життя втратив через нього. Він мій колишній однокласник.
Зависла тиша. Донька дивилася на нас із здивуванням і гнівом:
І що тепер? Він не такий, яким був двадцять років тому! Я кохаю його!
Однокласник чоловіка вийшов із хати. Донька вибігла слідом, грюкнувши дверима.
Ми залишилися самі. Чоловік важко дихав, його руки тремтіли. Я розуміла його стара рана раптом розкрилася. Але я також розуміла доньку: адже почуття не вибирають.
Тепер перед нами постало найскладніше рішення. Або ми приймаємо цю людину заради щастя доньки, або ризикуємо втратити її довіру назавжди.
Інколи минуле нагадує про себе так несподівано, що змушує нас обирати між пам’ятью про біль і вірою в те, що люди можуть змінитися.