На весіллі свекруха раптом встала й заявила священнику, що проти нашого шлюбу: ось що я їй відповіла – вона точно не очікувала такого!

Під час весілля моя свекруха підвелася зі свого місця й заявила священнику, що проти нашого шлюбу. Такої відповіді від мене вона точно не чекала.
Я й уявити не могла, що моє весілля перетвориться на справжнє видовище. Все почалося ще до церемонії: моя свекруха вирішила, що раз вона без чоловіка та ще й «молода й гарна», то саме їй належить бути старостою. Я намагалася заперечити, але заради чоловіка поступилася. «Ну що може статися? думала я. Зрештою, це лише традиція».
Але сталося найгірше.
На весілля свекруха прийшла у довгій білій сукні. У білій! У такій, що більше підійшла б нареченій. В один момент вона буквально вихопила в мене букет і гордо стала поруч, ніби вся увага має бути прикута до неї. Я ледве стримувала сльози, а фотографуватися поруч із нею категорично відмовилася.
Та найжахливіше сталось пізніше. Коли ми стояли перед вівтарем і обмінювалися клятвами, священник запитав той самий питання: «Чи є хтось, хто проти цього союзу?»
І тоді моя свекруха підняла руку.
Я проти, голосно сказала вона. Це мій єдиний син, і я не готова віддати його іншій жінці. Сину, ходімо додому, нащо тобі це весілля?
Гості ахнули, хтось не витримав і засміявся. Чоловік завмер, не знаючи, що відповісти. Я кипіла від люті, але в ту ж мить знайшла вихід.
Зі спокійним виразом обличчя я обернулася до свекрухи й голосно, щоб усі чули, сказала дещо несподіване.
Мамо, ви знову забули випить ліки? Лікар же попереджав: пропустите прийом і почнеться маячня. Давайте я принесу води, і ви заспокоїтесь. Сьогодні ж весілля! Я ваша невістка, а це ваш син. Ви мене забули?
Потім я звернулася до гостей:
Пробачте, моя свекруха важко хвора, іноді вона не тямить, що говорить. Отець, продовжуймо, її слова нічого не означають. Вона не при собі.
Та я не хвора! заперечила свекруха.
Так-так, ви цілком здорові, просто трохи забули про ліки. Зараз усе закінчиться, і я вам їх дам, лагідно відповіла я.
Вона розгубилася, відійшла убік і сіла на стілець, а церемонія продовжилася. Ми одружилися, і тоді я зрозуміла: іноді, щоб врятувати своє щастя, доводиться йти на хитрість.