Не зовсім як у серіалі, але близько

Не як у серіалі, але схоже
Маруся обожнювала серіали й мріяла, щоб у її житті все було гарно, як на екрані. Та це лишень мрії, а реальність виявлялася набагато простішою. Будні пливли тихо й нудно.

За чоловіка вийшла вона за Миколу, нібито з кохання так їй здавалося. Та Микола, завжди непостійний та гулящий, таким і лишився. Поселив дружину у своїй невеличкій хаті. А через три роки спільного життя раптом заявив:

Їду від тебе до міста, живи як знаєш. Тісно мені тут, у селі, душа жадає чогось більшого.

Миколо, та з чого це? У нас же все добре… намагалася вона його зупинити, не розуміючи.

Тобі добре, а мені ні…

З цими словами він вийшов з хати, взявши паспорт та небагаті речі в стареньку сумку. По селу миттю пішли чутки:

Микола кинув Марусю та втік до міста, мабуть, там уже якась заздалегідь є.

Маруся переживала мовчки не ридала, не скаржилася, спокійно жила далі в його хатині. Іти їй було нікуди: у батьківській хаті жив брат із своєю численною родиною, а для неї місця не лишилося. Дітей у неї не було.

Мабуть, Господь вирішив, що з Миколи батько ніякий, то й не дано мені завагітніти, думала вона, дивлячись на селянських діточок.

Кожного вечора, закінчивши справи, Маруся сідала перед телевізором. Дивилася серіали, де кипіли пристрасті, лунали зради. Все це вона пропускала крізь себе. Потім довго не могла заснути.

Ранок починався з годування свині, гусей, курей та молодого бичка Платона. Потім його виводили за город, у стадо не пускали.

Марусю! почула вона голос сусідки. Твій Платон відірвався, несеться селом!

Ой, де?! вибігла вона за ворота й побачила, як її бичок бється з тином, молодими ріжками намагається підігнути сусідський паркан.

Платоше, Платоше… лагідно гукала вона, простягаючи йому шматок хліба, але він лиш мотав головою. Та щоб ти здох! вирвалося в неї, і бичок, ніби образившись, рвонув уперед, розпуджувавши сусідських качок з каченятами.

Не знати, скільки б Маруся бігала за ним, якби не тракторист Ярко. Він спритно вхопив обривок мотузки, потягнув до себе й привязав бичка до паркану. Маруся дивилася на його міцні руки, на груди, що вирізнялися крізь брудну сорочку. Їй раптом захотілося, щоб він обійняв її та притиснув до себе.

Але вона одразу ж відігнала ці думки:

Ой, звідки це в мене взялося? Немов кішці ласки захотілося.

Зарадилася Маруся за свої несподівані думки.

Напевно, навіяло. До Ярка я ніколи нічого подібного не відчувала. Білявий, завжди посміхається, жартівник. Та й не потрібен він мені. Живе ж із тією здоровенною Зінькою по сусідству. Вона відвела погляд і пішла геть.

Маруся розлучилася з Миколою одразу після його втечі до міста. Бували в неї залицяльники, навіть пропозиції одружитися, але не подобались вони їй. Ось і жила сама, недоолюблена.

Ярко витирав руки об траву, а вона раптом сказала:

Ходи в двір, вимиєш руки. Він мовчки пішов за нею, а вона відчувала на спині його палкий погляд.

Вона відразу помітила, що він дивиться на неї якось інакше.

Невже…? але Ярко лише вимив руки під рукомийником, витерся об рушник, ще раз глянув на неї та пішов.

З того дня їм обом здавалося, що між ними простягнулася невидима нитка. Коли Ярко проходив повз, Маруся червоніла. А він щоранку виходив із хати і спеціально йшов повз її двір межею паркану не було, раніше він так не робив.

Маруся почала прокидатися раніше й виходила полоти город, запевняючи себе, що це через свіже повітря. Але вона знала: їй хотілося зустріти Ярка, який щоранку йшов на роботу. Вони перехоплювали погляди, і в його хитрих очах вона бачила щирий чоловічий інтерес може, навіть захоплення.

Вона намагалася відганяти грішні думки, та й боялася Зіньки.

Не дай Боже, вона побачить тоді мені капець… думала Маруся. Ще й на весь куток рознесе.

Але Ярко все ходив і ходив, палив її своїм поглядом, а вона дивилася на нього лагідно, з ледве помітною усмішкою. І думала, що в них ніби серіал «Санта-Барбара», і чим усе це закінчиться невідомо, адже й серіал той безкінечний.

Одного разу, коли Маруся підмітала подвіря, раптом почула знайомий голос:

Здоровенькі були, Марусенько! так колись її кликав Микола.

Різко обернувшись, вона побачила колишнього чоловіка. Та сама нахабна посмішка, ті самі каМикола зітхнув глибоко, зрозумівши, що втратив її назавжди, а Маруся й Ярко, тримаючись за руки, пішли в будинок, де на них чекало щастя.