Мій чоловік щоночі на дві години зачинявся у ванній: однієї ночі я взяла ліхтарик, зазирнула туди і знайшла дірку в плитці – а в ній дивні пакетики…

Мій чоловік щоночі зачинявся у ванній на дві години: одного разу я взяла ліхтарик, пішла перевірити і знайшла дірку в плитці, а в ній дивні пакети…
Останнім часом він поводився дедалі дивніше. Спочатку я думала, що в нього коханка. Вночі він зникав, а вдома сидів мовчки, ніби щось обмірковував. А потім я зрозуміла: справа була не в іншій жінці.
Щодня він замикався у ванній. Зачиняв двері, включав воду, щоб заглушити звуки, і міг просиджувати там годинами. Телефон не брав із собою отже, точно ні з ким не розмовляв. Я не раз питала:
Що ти там робиш так довго?
І завжди чула грубу відповідь:
Нічого. Не твоя справа.
Цікавість переростала у тривогу. Що він ховає? Чому поводиться так дивно?
Однієї ночі, коли він заснув, я наважилася. Взяла ліхтарик, щоб не вмикати світло, і прокралася до ванної. Все здавалося звичайним. Чисті плитки, біла ванна, знайомий запах мила.
Але потім я помітила щось дивне. На стіні за унітазом подряпини та тріщини. Але ж ми нещодавно робили ремонт звідки вони взялися?
Я торкнулася плитки. Вона рухнула. Один рух і шматок впав на підлогу, а за ним у стіні зіяла чорна дірка. Моє серце завмерло. Усередині щось було сховане. Я простягнула руку і витягла пластиковий пакет. Потім ще один.
Мої пальці тремтіли. Я розірвала плівку і ледве не впала в непритомність. Там були…
Жіночі прикраси: кільця, кольє, браслети… але всі у буро-червоних плямах. Засохла кров. На одному кільці навіть застряг чужий пасмо волосся.
Мене знудило. Пізніше я дізналася: ці речі чоловік приносив з місць злочинів. Я не знаю, скільки жінок стало його жертвами, але кожна прикраса була трофеєм нагадуванням про його жахливі злочини.
Я швидко, майже в паніці, поклала все назад, засунула пакети в дірку і закрила плиткою.
Тієї ночі я не змкнула очей. Лежала поруч, слухала його спокійне дихання а в голові спалахували образи окровавлених прикрас. Я зрозуміла: людина, яка спала поряд, була чудовиськом.
Вранці я не проронила й слова. Зібрала речі, вийшла, хлопнувши дверима, і пішла до поліції. Я більше його не бачила. Але певна: його заарештували.