З життя
Санітарка облила завідувача відділення нечистотами через відмову прийняти пораненого жебрака у брудному одязі
Вечір у хірургічному відділенні тягнувся нескінченно, ніби час застиг, а повітря стало густим, насиченим запахом антисептиків. У кутку медсестринської, освітленій тьмяною лампою, сиділа Оксана Коваленко худа, з яскравими очима й розкуйовдженим світлим волоссям. На колінах у неї розгорнута книга Франко, її порятунок, втеча від реальності.
Дні вона проводила в медичному училищі, ночі працювала санітаркою, а ці рідкісні хвилини тиші були для неї святом. Читання не просто звичка це був спосіб врятувати себе між відрами з брудною водою та прибиральними роботами.
Ну-ну, що це ми тут робимо? Літературний гурток влаштували?
Голос, різкий і докірливий, порушив тишу. Оксана здригнулася. Книга зникла. Перед нею стояв Борис Іванович, завідувач відділення. Низький, з рідким волоссям і обличчям, застиглим у вічному незадоволенні, він тримав її книжку двома пальцями, ніби щось брудна.
Франко? усміхнувся він. Шляхетно, звісно. Але ви не в салоні пані, а в лікарні. Вам платять не за читання, а за роботу. Чи ви вважаєте, що ми фінансуємо ваші мрії?
Оксана повільно підвелася. Страху не було лише гнів, що накопичувався роками.
По-перше, платять мені так, що й на хліб не вистачає. По-друге, я все зробила. Палати чисті, пацієнти обслужені. У мене є право на перерву?
Ось воно що! його голос залунав. Ти ще й сперечатися з начальством будеш? Ще слово і звідси вилетиш так, що й не згадаєш!
У цю мить двері відчинилися. На порозі зявилася Тетяна, її подруга й колега.
Оксанко, швидше до пятої палати! Дідусь погано себе почуває!
Вона схопила Оксану за руку, вивела в коридор і вже на ходу, з перебільшеною ввічливістю, кинула:
Вибачте, Борисе Івановичу, зараз усім займемося!
Коли вони відійшли, Тетяна видихнула.
Ти з глузду зїхала? прошепотіла вона. Навіщо з ним сперечатися? Він тебе знищить! Замовкни, ради Бога!
Не можу мовчати, коли топчуть людей, тихо, але твердо відповіла Оксана. Він не лікар. Він наглядач.
Твої слова нічого не змінять. А от тобі буде гірше.
Благо
The TruceUnder the fragile peace, the once‑warring villages gathered around a shared fire, each whispering hopes that the silence would finally become a lasting tomorrow.
Dont come back, Dad, she whispered, eyes wide and voice trembling. Whenever you go, Mum starts crying and she doesnt...
The Tail‑Wagging PartnerTogether they solved the mystery of the missing biscuits, proving that loyalty and a keen nose can outsmart any thief.
Tom Harding was not despised at the depot; he was simply avoided. He was a sensible man, an experienced lorry...
A Thankless Son Is Worse Than a Stranger (A Simple Tale)
Maggie Reed, an eightyfouryearold granny, was perched on the bench at the bus stop just outside her little terraced house...
“He’ll ruin your whole life,” family warned Natalie against taking her brother under her wing.
Emily, dont rush think it over once more, urged Aunt Lucy, her voice echoing like a windchime in the attic....
All That’s Left AfterShe stared at the empty room, wondering what the silence meant.
Mum, Ill be quick. Twenty minutes, no more James stands in the doorway of the ward, trying to smile, though...
The Comforting Taste of Homemade BreadAs the golden loaf emerged from the oven, its warm aroma coaxed memories of Sunday mornings spent laughing around the kitchen table.
When Ethel finally drifted back to the hamlet, nobody recognised her at first. Thirty years had slipped bythirty years since...
She fed two orphans a warm meal — fifteen years later, a Rolls‑Royce idled at her doorstep.
It was the coldest morning wed had in ages, the sort of bitter chill that makes you think the world...
When are you finally going to tie the knot, Mary?
Are you planning to move out, Poppy? Susan leans against the kitchen doorway, a mug of tea in her hand,...