Вона була ‘ніким’, але знайшла, як відповісти…

Чоловік назвав її «нікем» перед коханкою, але через рік дружина таки знайшла, чим йому відповісти

Жінко, вам погано? співчутливий голос вирвав її зі ступору. Вона підняла на незнайомця заплакані очі й розридалася навзрид, не зважаючи на перехожих, які розступалися, немов від прокаженої.

Оксана вже забула, коли востаннє спала більше чотирьох годин. Її день починався до півночі й закінчувався глибоко вночі. Прибирання великої хати, готування на всіх (чоловік, син, лежачий тесть), прання, прасування А ввечері друга робота: миття підлог у торговому центрі. На себе не лишалося ані хвилини.

Все почалося поступово. Спочатку теща, яка жила поруч, частіше «забігала на каву», залишаючи купу брудного посуду й «корисні поради». Потім чоловік вирішив, що домашні справи це «жіноча доля».

Син, який давно виріс, швидко зрозумів, як можна користуватися матірю. Навіть на роботі начальник навантажував її обовязками інших, кажучи: «Не подобається за дверима черга». Оксана мовчки робила.

Колись вона була вмілою кондитеркою. Її торти викликали захоплення. Але постійні родинні клопоти, хвороба тестя, брак грошей змусили кинути улюблену справу й піти туди, де платили хоч щось.

Донька давно виїхала за кордон, вийшла заміж Оксана не чекала від неї допомоги, лише тихо раділа її щастю.

Втома стала її вічною супутницею. Кожного вечора вона падала на ліжко, щоб за кілька годин прокинутися й почати те саме. Роки такого життя змінили її до невпізнання.

Вона перестала доглядати за собою. Зайва вага, яку чоловік насмішливо називав «гарбузом», тьмяне волосся, старий халат і вічно втомлене обличчя.

Оксана звикла до цього. Чоловік Володимир давно втратив до неї інтерес і дивився з огидою.

Його знущання ставали все жорсткішими, а недавній жарт про «колгоспну корову» був лише початком. Він частіше зникав на цілу ніч, повертаючись з чужими парфумами.

Теща доповнювала картину. Її отруйні слова та наговори синові про «неробучу невістку» стали щоденністю. Проходячи повз лавку, Оксана чула її злий шепіт із сусідками.

Було боляче, але вона вже не мала сил боротися.

Оксанко, ти що з себе зробила?! якось скрикнула шкільна подруга. Кинь усіх, подумай про себе!

Не можу, Наталко. Родина це головне, пробуркотіла вона, але слова застрягли в серці.

Все вибухнуло одного дня. Виснажена, вона заснула в маршрутці, проїхала зупинку й вийшла в незнайомому районі. І раптом побачила його.

Володимир сидів у кафе з доглянутою білявкою в дорогій сукні. Вона підійшла.

Володю?

Він озирнувся, злякався, потім зневажливо скривився.

Любий, хто це? протягла білявка.

Та ніхто, відповів він, дивлячись убік. З роботи.

«З роботи». Не дружина, не мати його дитини просто «з роботи».

Вона пішла, не бачачи дороги. В грудях було ніби камінь.

Жінко, вам погано? той самий голос знову вирвав її зі спяніння. Вона глянула на незнайомця й знову розплакалася.

Додому повернулася, наче в тумані.

Мам, де мої шкарпетки? почулося з кімнати.

Задзвонив телефон. Начальник.

Оксано, завтра треба вийти, тут завал!

Не прийду, тихо сказала вона і вимкнула телефон.

Взяла невелику сумку й пішла. До матері.

Тижднями вона сиділа, втупившись у вікно. А потім зрозуміла: винна не лише родина. Вона сама дозволила так до себе ставитися.

Одного разу вдарила кулаком по столу. Стара чашка, подарунок Володі, розбилася.

«Все. Колишня я померла».

Минув рік.

Тепер Оксана сиділа в кафе, пила каву й сміялася. Вона схудла, оновила гардероб, повернулася до кондитерської справи. Її торти знову були популярними.

Поряд сидів той самий чоловік, що колись допоміг їй на вулиці.

Раптом вона побачила Володимира. Він був неголений, у старих речах, ніс важкі пакети. Поруч скандалила теща.

Оксано, це хто? запитав супутник.

Вона посміхнулася, глянула на колишнього чоловіка й спокійно сказала:

Та ніхто. З роботи.