Тиша, що нагадує про гуле життя: як дрібниці руйнують родини

Ой, онучі мої, слухайте бабусю Хоча й кажуть, що в будинку для літніх тихо, але для мене ця тиша нагадує, як колись шуміло життя навколо. І знаєте, що найяскравіше в памяті? Не свята, не подарунки, а оті дурниці, через які сімї розпадаються.

Було в мене знайоме подружжя Ганна Степанівна та її син, Богданко. Жили вони спокійно, поки він не привів додому одну дівчину. Звали її Соломія. Гарненька, нафарбована, нігті як кігті, але біда до роботи чи господарства в неї таланту не було.

Ганна Степанівна ще з першого погляду головою похитала каже мені:
Щось ця панночка мені не подобається.

І недаремно. Бо коли Соломія вперше взялася за посуд скоріше розмазала жир, ніж вимила. І ще й сміливо заявила:
Я не буду руки псувати, це не моє.

А свекруха їй у відповідь:
І прибирати за тобою я не збираюся. Мий, бо це не готель!

А та лише плечима знизала. Ну, думаю, довго так не триватиме. Але Богданко стояв на своєму:
Я її кохаю! Одружуся!

Ганна Степанівна його й так, і сяк переконувала даремно. За два місяці весілля справили, а ще через тиждень ключі від квартири молодим віддали.

Та радість була недовгою. Якось завітала до них, а там Господи, онучі, такий безлад, що й світ не милий! Купи пилу, брудний посуд у раковині, речі розкидані. А Соломія, замість прибрати, сидить, ніготь підпилює і каже:
Я знаходжу себе. Робота мене знайде, коли прийде час.

А свекруха їй у відповідь:
Не робота тебе знайде, а судові пристави, коли Богдана за борги візьмуть!

Бо вже два кредити на ньому висіли, а третій узяв на її хотіння. А Соломія, уявіть, ще й машину захотіла.
Навіщо? питає свекруха.
Щоб до роботи їздити, з авто ж інше ставлення! гордо відповідає.

І так вони перекидалися словами, аж поки Ганна Степанівна, витерши пил зі столу, не сказала:
Я свого сина знаю. Довго ти тут не протримаєшся.

А та їй у спину:
Він мене любить!

А свекруха вже твердо вирішила більше ні копійки на їхні примхи не дасть. І не помилилася: за місяць Богдан прибіг не за машиною, а просити, щоб мати кредит на себе оформила.
Для нас, мамо! Я сам віддаватиму! благає.

А вона йому:
Я знаю, кому ти ту машину обіцяв. Але за мій рахунок ніколи.

Пішов він похнюплений, сказав Соломії, що грошей не буде. А вона як завере́щить! Скандал підняла, наче кінець світу настав.

От тут Богдан і не витримав. Зібрав речі тієї красуні та виставив за двері. І подав на розлучення.

Отак, діточки, буває: здається, любов навіки, а воно як дим розвіється. Бо кохання це не лак для нігтів, без праці та поваги воно швидко розсипається.

Хочете, розповім, як вони потім жили? Бо й це теж історія з уроком