Моя доля пішла іншим шляхом

Моя доля пішла іншою

Соломія Іванівна стояла біля вікна й дивилася на сусідню ділянку, де молода жінка розвішувала білизну на мотузці. Чужа жінка в будинку, який мав стати її. У будинку, де вона виросла, де минула її молодість, де померла мати.

Соню, чого там завмерла? окликнула її молодша сестра Марія, заходячи в кухню з пакетами з крамниці. Чай зовсім охолоне.

Та нічого, дивлюся, зітхнула Соломія Іванівна, відходячи від вікна. Ось як вона там господарює.

Годі себе мучити, Марія почала викладати покупки на стіл. Що зроблено, те зроблено.

Тобі легко говорити. В тебе своя хата є, а я от сиджу у тебе на шиї.

Не кажи дурниць. Ти мені не в тягар, сама знаєш.

Соломія Іванівна сіла за стіл і взяла охололу чашку. Чай був гіркий, без цукру економили. Після того як вона втратила будинок, грошей стало жахливо не вистачати. Пенсія маленька, а жити треба було удвох.

Маріє, а ти памятаєш, як мама говорила нам про заповіт? запитала вона, розмішуючи ложечкою чай.

Памятаю, звісно. Казала, що будинок нам навпіл дістанеться.

Ось саме. Навпіл. А виходить, що все Яринчиній доньці відійшло.

Марія важко опустилася на стілець. Тема заповіту болісно відгукнулася в душі у обох сестер.

Соню, ми ж це сто разів обговорювали. Мама в останні роки погано тямила. Альцгеймер, кажуть лікарі.

Так вона ж не сама заповіт писала! Нотаріус був, свідки. Я могли дозволити хворій жінці все чужій людині записати?

Ярина не чужа. Вона мамину племінницю виходила, коли та хворіла.

Виходила! фуркнула Соломія Іванівна. Пару місяців походила, ліки давала. А ми що, тридцять років мамою не займалися?

Марія замовкла. Обидві сестри знали, що це несправедливо, але нічого змінити вже не могли. Суд вони програли, будинок перейшов до Ярини далекої родички, яка зявилася в їхній родині лише останніми роками.

Дзвінок у двері перервав їхні роздуми.

Я відкрию, підвелася Марія.

У передпокої почулися голоси, а потім у кухню увійшла їхня племінниця Олеся донька покійного брата.

Привіт, тітоньки, поцілувала вона обох у щоку. Як справи?

Та от живемо помаленьку, відповіла Соломія Іванівна. А ти як? Робота як?

Нормально все. У відпустку збираюся на море. Хотіла вас запитати, може, гроші потрібні? Можу трохи допомогти.

Марія з Соломією переглянулися. Олеся завжди була гарною дівчиною, але зараз її пропозиція звучала особливо зворушливо.

Дякуємо, Олесю, сказала Марія. Поки самі справляємося.

Гаразд, якщо що кажіть, не соромтеся. А взагалі я хотіла розповісти новину. Памятаєте Ярину, яка бабусин будинок отримала?

Соломія Іванівна напружилася.

Звісно памятаємо. А що з нею?

Так вона будинок продає! Оголошення вчора побачила в інтернеті. Чотири мільйони просить.

Що?! Соломія Іванівна підскочила з місця. Продає?!

Ну так. Каже, що будинок старий, ремонт дорогий, а їй квартира в місті потрібна.

Не може бути, прошепотіла Марія. Мама ж казала, що будинок у родині має залишитися.

Яка тепер родина, гірко всміхнулася Соломія Іванівна. Чужа тітка отримала спадщину й робить що хоче.

Олеся ніяково переступала з ноги на ногу.

Тітонько Соню, а може, ви до неї зайдете? Поговорите? Раптом вона погодиться продати вам дешевше?

На що купувати? розвела руками Соломія Іванівна. В мене пенсія чотири тисячі, у Марії пять. Де нам чотири мільйони взяти?

Може, якийсь кредит візьмете?

У нашому віці кредит? Мені шістдесят вісім, Марії шістдесят чотири. Хто нам гроші дасть?

Олеся зітхнула.

Шкода дуже. Будинок-то гарний був, великий.

Був, луною відгукнулася Соломія Іванівна.

Після відходу племінниці сестри довго сиділи мовчки. За вікном сідало сонце, забарвлюючи кухню в золотисті тони.

Знаєш що, раптом сказала Соломія Іванівна, а піду я до неї. До тієї Ярини.

Навіщо? здивувалася Марія.

Поговорю. Може, совість у неї прокинеться.

Соню, не треба. Лише засмутишся.

А що мені втрачати? Будинок усе одно не мій.

Наступного ранку Соломія Іванівна наділа найкращу сукню й пішла до батьківського будинку. Іти було недалеко, лише через два квартали, але кожен крок давався з труднощами.

Будинок виглядав занедбано. Паркан перекосився, хвіртка скрипіла, у саду лютували буряни. Соломія Іванівна болісно зморщилася, за