Свекруха залишилася на літо: історія одного спільного життя

Оленко, може я в вас на літо залишуся? промовила Надія Степанівна, витираючи руки кухонним рушником. Квартиру мою зверху залили сусіди, тепер ремонт робити треба. Будівельники кажуть, що до осені не встигнуть.

Оля завмерла з поварешкою в руці над казанком борщу. Літо з свекрухою? Три місяці під одним ковдром? Вона подумала про всі дитячі канікули, чоловікову відпустку, поїздки на дачу І все це час поряд буде Надія Степанівна зі своїми зауваженнями, порадами й незадоволеним виглядом.

Звичайно, мамо, почула Оля власний голос. Звичайно, залишайтеся. Куди ж вам ще дітися.

Ось і добре! зраділа свекруха. Я ж не тягар вам, допомагатиму, за онуками дивитимуся. Василько на роботі пропадає, а ти сама з дітьми мучишся.

Василь дійсно затримався в офісі, але Оля чудово справлялася з десятирічним Івасиком і семирічною Маринкою. Справлялася, поки в їхнє спокійне життя не врилася Надія Степанівна зі своїм ладом.

Вже наступного дня свекруха взялася за лад. Вона перемила весь посуд наново, бо, на її думку, Оля погано змивала мийний засіб. Переклала в холодильнику продукти, пояснивши, що ковбаса має лежати лише на верхній полиці, а не де попало. Дитячі іграшки акуратно склала в коробки й сховала в комірку.

Нащо в хаті безлад? сказала вона Маринці, яка шукала улюблену ляльку. Погралася прибери на місце.

Маринка розплакалася, а Оля, стиснувши зуби, пішла діставати іграшки назад.

Надіє Степанівно, діти мають почувати себе вдома вільно, спробувала заперечити вона.

Вільно не значить по-свинськи, відрізала свекруха. За моїх віків діти були вихованими.

Івасик, почувши розмову, похмуро буркнув щось під ніс і пішов у свою кімнату. Він взагалі уникав бабусю, а вона постійно робила йому зауваження: то музику слухає голосно, то за компютером сидить довго, то з друзями на вулиці галасує.

Ввечері Василь прийшов із роботи втомлений і голодний. Оля, як завжди, розігріла йому вечерю, але не встигла подати, як втрутилася Надія Степанівна.

Васильку, ти зовсім схуд! заспівала вона, накладаючи синові повну тарілку борщу. Оля погано тебе годує, одні ці магазинні напівфабрикати. Я завтра на ринок схожу, справжнього мяса куплю, котлет нароблю.

Мамо, не треба, у нас усе є, спробував зупинити її Василь, але мати вже розійшлася.

Як це не треба? Ти ж мій син, я про тебе дбаю! А то дивлюся, вас тут зовсім запустили Сорочки не прасовані, шкарпетки з дірками. За моїх віків дружина за чоловіком дивилася як слід.

Оля відчула, як усередині в неї закипає. Вона цілий день прала, прибирала, готувала, водила дітей до школи й на гуртки, а тут ще й докори в недостатній турботі про родину.

Я дбаю про родину, тихо, але твердо сказала вона. Просто у нас інші часи, Надіє Степанівно.

Часи-часи, поморщилася свекруха. А родина одна на всіх лишилася.

Василь мовчав, методично поїдаючи борщ. Він ніколи не втручався у конфлікти між дружиною й матірю, воліючи відсиджуватися осторонь. Олю це дратувало найбільше чоловік міг би іноді й заступитися.

Через тиждень спільного життя відносини нагрілися до межі. Надія Степанівна критикувала все: як Оля готує, як виховує дітей, як веде господарство. Вона вставала о шостій ранку й починала гуркотіти на кухні, готуючи сніданок «як слід». Діти скаржилися, що бабуся не дає їм спокійно поїсти, постійно поправляє, як тримати ложку й скільки жувати.

Мамо, може, ви поїдете до тітки Ганни в гості? запропонував Василь під час чергової сварки. Вона ж вас запрошувала.

Що, я тут зайва? обурилася Надія Степанівна. Допомагаю, стараюся, а мене виганяють! Ганна живе в комуналці, там місця нема. Чи я вам заважаю?

Не заважаєте, збрехала Оля. Просто

Просто що? Говори прямо, що думаєш!

Просто у нас різні погляди на життя, обережно сказала Оля. І дітей ми виховуємо по-різному.

Ага! тріумфально вигукнула свекруха. Ось воно що! Значить, моє виховання вам не підходить? А Василь яким виріс? Порядним чоловіком, працьовитим!

Мамо, годі, втомлено попросив Василь. Ми всі нервуємо.

Не годі! не вгамовувалася Надія Степанівна. Я хочу зрозуміти, у чому моя провина. Чим я вам заважаю?

Оля глибоко зітхнула. Накопичене роздратування просилося назовні, але вона з усіх сил стримувалася.

Ви не заважаєте, повторила вона. Але в кожної родини мають бути свої межі.

Межі! зневажливо фыркнула свекруха. Для рідної матері межі! Оце часи пішли

Івасик і Маринка затихли в кутку, налякано поглядаючи на дорослих. Діти відчували напругу в домі й намагалися не потрапляти на о