Хто потребує тебе такою?

Кому ти така потрібна?

Марічко, не фотографуй мене в профіль. Не треба, Катерина кинула розгніваний погляд на фотографа з їх прес-служби. Навіщо ти звідти знімаєш?

Катерино Олександрівно, я всіх так фотографую, зніяковіла Марічка, яка метушилась навколо круглого стола з почесними гостями й клацала фотоапаратом. Хочу, щоб усі були на фото.

Мене знімай тільки прямо й ось звідти. Зрозуміла? Будь ласка. Тільки прямо, з цього ракурсу. Дякую, різко відчеканила Катерина. Колеги, повернемось до обговорення контракту.

Гості здивовано дивилися на Катерину Олександрівну, але ніхто нічого не сказав. Вона була керівницею, і їй можна було все, навіть віддавати накази фотографу під час укладання багатомільйонної угоди.

Марічка тепер прицілювалась уважніше й стежила, щоб Катерина завжди дивилася в обєктив і ні в якому разі не потрапляла в кадр збоку. Про це їй давно казали колеги, але вона забула й отримала догани. Хоча вона щиро не розуміла, що поганого в цих фото в профіль. Адже все виглядало добре.

Але для Катерини Олександрівни не мало бути «добре» чи «нормально». Усе мало бути ідеальним. Так їй завжди казала мати:

Катю, ти маєш бути ідеальною. Ідеальною для чоловіка, для дітей, для колег і для цього світу. На тебе люди мають дивитися й казати: вона досконала.

Мамо, я дуже стараюся.

Знаю, доню. Ти стараєшся, але недостатньо. Ти пішла до школи в погано випрасуваній блузці. Хіба так можна? Чому не випрасувала, як я казала?

Я прасувала, але все одно залишились складки. Я думала, це непомітно, понуро опустила голову Катя.

Якщо блузка добре випрасувана ніхто не помітить. Якщо погано помітять усі. Памятай це.

Добре, мамо, Катя всмикнула носом. Їй було так болісно й страшно розчарувати матір.

І не три свій ніс, Катю. Він у тебе і так великий. А коли плачеш взагалі на півобличчя. Треба ж було таким уродитись… І ще ця горбинка. Коли у вас фотографування для шкільного альбому?

У вівторок.

Ось, будь ласка, попрактикуйся перед дзеркалом, як сісти й дивитися в обєктив, щоб ніс не виглядав таким великим.

Добре, я спробую.

Дивись прямо й трохи нахили голову. Так буде краще. Давай, зараз же спробуй. Ось так, так, так.

Катя з очима, повними сліз, повертала голову біля дзеркала, але ніс із горбинкою при будь-якому ракурсі їй здавався величезним. Хоча, якби мати не згадувала про нього так часто, можливо, вона б його й не помічала.

Під час таких розмов мати часто повторювала: «Не будеш ідеальною за тебе не візьмуть. Так і залишишся сама на все життя».

Цього Катя боялася найбільше. І працювала над собою, щоб стати тією самою ідеальною жінкою. Тіло, схильне до повноти, виснажувала дієтами й пробіжками. Жодних пиріжків, морозива чи піци. Тільк