Ну і що? У нас з Володиком усе гаразд. Ми — зразкова родина, без порушень, діти виросли гідними людьми.

Що? У нас з Віктором усе гаразд. Ідеальна сімя, ніяких порушень, діти виросли гідними людьми.

Вікторе, знову ключі забув? Надія Степанівна зітхнула, почувши за дверима знайоме покашлювання. Чоловік ніколи не дзвонив просто стояв і чекав, поки вона сама здогадається відчинити.

Забув, буркнув Віктор, просовуючись у передпокій. Поспішав сьогодні, важливу нараду призначили.

Надія спостерігала, як він знімає черевики й залишає їх посеред коридору, а потім мовчки переставляла їх на місце. Тридцять років шлюбу навчили її не сваритися через дрібниці. Віктор працював головним інженером на заводі, відповідав за серйозні проекти, а вдома хотів спокою. Невже вона не може за ним прибрати?

Як справа на роботі? запитала дружина, накладаючи йому миску борщу.

Та все як завжди. Начальство тисне, робітники не розуміють, обладнання старіє. Але справляємося, Віктор машинально перегортав газету, не відриваючи очей.

Надія хотіла розповісти про сусідку Оксану Петрівну, яка скаржилася на сина-пияка, але передумала. Після роботи Вікторові чужі проблеми не потрібні.

До речі, раптом підвів голову чоловік, Степановичу запропонували підвищення. Переказують до Києва, у головне управління. Гарна посада, зарплатня утричі більша.

Ну і добре для нього, кивнула Надія, прибираючи зі столу.

Він мене рекомендував на своє місце, тихо додав Віктор.

Надія завмерла з тарілками в руках.

Як це?

Директор вирішуватиме наступного тижня. Якщо схвалять, стану заступником головного інженера. Оклад удвічі більший, соцпакет, подовжена відпустка.

Віктор говорив спокійно, але Надія чула в його голосі приховане хвилювання. Вона знала чоловіка як свої пять пальців. Він мріяв про цю посаду роками, але ніколи не виказував амбіцій відкрито.

Вікторе, це ж чудово! вона сіла поруч, взяла його за руку. Ти заслужив це підвищення. Стільки років чесно працював, ніколи не підводив.

Ще невідомо, схвалять чи ні, чоловік знизав плечима, але Надія бачила він уже уявляв себе на новій посаді.

Весь вечір Віктор був незвично жвавим. Розповідав про нові проекти, про відрядження, про те, як нарешті куплять нову машину замість старого «Запорожця». Надія слухала й раділа разом із ним. Після вечері вони навіть увімкнули музику й потанцювали на кухні, як у молодості.

Наступного дня Надія зустріла у дворі Марію, дружину того самого Степановича.

Вітаю! усміхнулася сусідка. Сергій учора розповів, що Віктор може зайняти його місце. Чудова посада, ми щасливі за вас.

Дякую, але ще нічого не вирішено, обережно відповіла Надія.

Та годі вам, практично все вирішено. Сергій каже, інших кандидатів навіть не розглядають. Віктор найкращий фахівець у відділі, всі його поважають.

Надія йшла додому із полегшеним серцем. Значить, недарма Віктор сподівався. Якщо Степанович так каже, то підвищення майже гарантоване.

Вдома вона вирішила приготувати святкову вечерю. Сходила до магазину, купила мяса на печеню, улюблені Вікторові тістечка. Готуючи, наспівувала пісеньку. Давно вона не відчувала себе такою щасливою.

Віктор повернувся пізно, втомлений і якийсь похмурий.

Що трапилося? занепокоїлася дружина.

Та нічого особливого. Звичайний робочий день, він сів за стіл, але до їжі навіть не доторкнувся.

Вікторе, ну чого мовчиш? Щось дізнався про підвищення?

Сказали, рішення наступного тижня.

А що, є якісь проблеми?

Віктор довго мовчав, потім важко зітхнув:

Розумієш, Надіє, там не все так просто. Конкуренція велика. Іванов також претендує на цю посаду. І Петренко із сусіднього цеху.

Але ж Степанович казав, що ти найкращий кандидат!

Степанович казав, але вирішує не він. А в того ж Іванова звязки є. Дружина його в міськраді працює, племінник директора зятем доводиться.

Надія відчула, як стискається серце. Невже все не так райдужно, як здавалося?

Наступного дня вона вирішила зайти до подруги Людмили. Люда працювала у відділі кадрів на тому ж заводі, завжди була в курсі всіх призначень.

Слухай, Людо, почала Надія, навіть не встигнувши роззутися, що ти знаєш про підвищення Віктора?

Людмила поставила чайник, дістала печиво, сіла навпроти подруги.

Знаю, що є така вакансія. І Віктор справді один із претендентів.

А що ще знаєш? Хто конкуренти? Які в нього шанси?

Надю, ти ж розумієш, я не можу розголошувати службову інформацію, Людмила занервувала.

Людо, ми стільки років дружимо! Ну скажи хоча б щось. Віктор зовсім змучився, а я не знаю, як допомогти.

Подруга довго мовчала