Сонце після дощу – світло надії та відродження

Сонце після дощу

Оленко, заходь. У мене в льосі була, тобі картоплі набрала.
Олена повернула до двору сусідки.
Ой, дякую, тітко Марічко, обовязково поверну.
З чого повернеш? Ох, лишенько. Поверне вона. Треба було раніше думати, коли дітей народжувала. Вітько ніколи не був справжнім чоловіком.

Олена проковтнула образливі слова, бо знала до зарплати ще тиждень, а на одному молоці довго не протримаєшся. Та й не вона одна вдома її чекали троє діточок. Вітько, про якого казала сусідка, був її чоловіком, тепер колишнім, бо минулого року дізнався, що держава на трьох дітей ні машини, ні квартири не дасть, швиденько зібрав речі й заявив, що в такій злидні жити не згоден. Олена якраз мила посуд і навіть тарілку випустила з рук.

Вітьку, що ти кажеш? Ти ж чоловік. Піди на нормальну роботу, де добре платять, і не буде злиднів. Це ж твої діти! Ти завжди казав, що хочеш більше дітей

Хотів, та не знав, що державі на багатодітні сімї начхати. А працювати впусту не бачу сенсу, відповів Вітько.

Олена опустила руки.

Вітьку, а як же ми? Як я сама з ними впораюся?

Оленко, ну не знаю. Чому ти не наполягала, що нам достатньо одного? Ти ж жінка, мала розуміти

Більше вона нічого не встигла сказати Вітько вискочив із хати і майже побіг до зупинки. Сльози навернулися на очі, але раптом вона побачила три пари дитячих оченят. Сашко був найстаршим цього року йти в школу. Мишці виповнилося пять, а їхня зірочка Софійка всього два. Олена ковтнула, посміхнулася.

Ну, хто за млинці?

Діти радісно заверещали, і тільки Сашко ввечері спитав:

Мам, а тато більше не повернеться?

Олена намагалася щось вигадати, але потім просто відповіла:

Ні, сину

Хлопчик трохи поспіхнув, а потім сказав:

Ну й нехай. Ми самі впораємось. Я тобі допомагатиму.

Коли Олена поверталася з вечірнього доїння, знала малята вже нагодовані й у ліжках. І взагалі, вона дивувалася, як її син так швидко подорослішав.

***

Подякувавши за картоплю, вона рушила додому. «Господи, коли вже потеплішає? Якась ненормальна зима цього року» Картоплі б вистачило, але одного разу мороз так ударив, що навіть у льохах вона промерзла. Селяни їх жаліли. У селі люди добрі, але постійно нагадували, яка вона дурна. А що, дурна? Тепер вона просто не уявляла життя без когось із дітей. Як би важко не було вони справлялися. Хотілося нового одягу, іграшок, але діти не просили. Зна