Зниклі жінки: загадкові випадки в Україні

Ось адаптована історія:

**ЗНИКЛІ ЖІНКИ**

Тарас щойно повернувся до свого села після трьох тижнів у дорозі на вантажівці. Як завжди, спершу зайшов до корчми, щоб поговорити з земляками та довідатися новин, перш ніж іти додому до дружини. Поставив машину біля дороги, закутався в кожух від дощу і зайшов у приміщення.

Добривечір усім! гукнув він, переступаючи поріг.

Була пятнична ніч у жовтні, і Тарас сподівався побачити корчму, повну чоловіків, що грають у карти, почути жарти про його матір чи сумніви у чоловічості. Але цього вечора за столами сиділи лише дві постаті: корчмар і старий дід, що грівся біля печі. Здивований Тарас підійшов до барної стійки.

Що трапилося, Василю? Де всі? Хтось помер? запитав він.

Корчмар налив йому чарку горілки і відповів:

Гірше, Тарасе, гірше Молоді жінки зникають.

Як то?! вигукнув водій. З нашого села?

Вже три, підняв корчмар палець. Спочатку зникла Соломія, дочка аптекаря. Потім Олеся, племінниця голови. Другий палець. І остання Наталка, вчителька. Третій.

Жах! Тарас аж відсунувся. Всі разом?

Ні, корчмар знизив голос. З моменту, як ти поїхав, щопятниці пропадає одна. Люди думають, що це серійний вбивця. Всім було від 20 до 30 років, і всі були вагітні. Проклятий звір Він похитав головою. А сьогодні знову пятниця, тож хтось влаштував засідки, а інші замкнулися вдома з дочками чи дружинами

Тарас вилетів із корчми. Те невловиме відчуття, що переслідувало його всю дорогу, раптом набуло форми. Він мчав через темний ліс, адже знав так швидше, ніж на вантажівці. А якщо його підозри були вірні, кожна хвилина мала значення. В бігу думки злилися в бурю жаху: він уявляв дружину понівеченою, страждаючою.

Серце билося так, ніби мало вирватися з грудей. Він біг, доки ноги не заніміли, а в легенях не став пекучий біль. Нарешті він побачив свій дім темний, мовчки. З останніх сил прискорив і завмер. Біля хати маячила постать у чорному.

Не думаючи, Тарас накинувся на неї, втягнув у дім і врикнув, коли ввімкнув світло. Під блідим світлом лампочки в кухні він побачив обличчя дружини Маряни.

Він відпустив її, а вона раптом кинулася до нього і пристрасно поцілувала. Цей поцілунок був сповнений зняття і радості.

Але Тарас одразу ж похмурів:

Маряно, що ти робиш? Якби я не встиг, сьогодні вночі тебе могло б не стати! Ти уявляєш, що я пережив? Чому ти вийшла? Василь розповів у селі маніяк!.. Та й навіщо тобі це? Хіба трьох жінок не вистачило б на мясо на всю зиму?..

**Бонус**

Слова застигли в повітрі, мов прокляття. Маряна відступила, обхопивши живіт.

Що що ти щойно сказав? голос ледве доносився.

Тарас здригнувся, усвідомивши, що мову розвязало далі, ніж варто.

Я я нічого. Це жах говорив, пробубонів він, але в її очах вже читалося щось гірше за підозру пізнання.

Вона повільно підняла рукав. На передпліччі подряпини, ледь загоєні, ніби від гілок або боротьби.

Тарасе де ти був кожну пятницю, коли «працював»?

Він завмер. Перед очима встали пальці Василя: один, два, три вагітні жінки. І його маршрути. Зупинки. Брехня самому собі про «самотність» та «хвилини слабкості».

Серце впало, коли в очах Маряни зявилися сльози не від страху, а від усвідомлення.

За вікном дощ бив у шибки, заглушаючи тишу. Слова корчмаря повернулися, мов ніж:

*«Гірше, Тарасе, гірше»*

І в цю мить Маряна зрозуміла: жінки не зникли через безликого монстра. Він увійшов до її дому, пахнучи бензином і брехнею.

Вона прошепотіла, більше до себе, але так, щоб він почув:

А сьогодні була б четверта пятниця

*Запис у щоденнику:*
Страшно не те, що може бути монстр десь поза домом. Страшно, коли він повертається додому й цілує тебе в губи.