З життя
Сніг падав, наче крижані голки, з сірого неба, вкриваючи пошарпаний асфальт узбічної дороги дедалі товстішим шаром. Серед цього безкінечного білого простору крихітна постать повільно рухалася, хитаючись, немов тінь, ось-ось готова зникнути.
Сніг сипався з сірого неба, наче гострі голки, покриваючи пошарпану дорогу товстим білим покровом. Серед цієї нескінченної білини повільно, хитаючись, йшла крихітна постать наче тінь, готова розчинитися.
Оленці було ледь пять років.
Її крихітне тіло, занадто слабке для такої заметілі, згиналося під вагою двох клуночків у старих ковдрах. То були її новонароджені братики Тарас і Тетянка. Їхні щічки палали від холоду, а губи ледве рухалися під час сну. Вони не знали, що смерть була вже близько.
Але Оленка знала.
Кожен крок давався їй із болем. Ноги, закутані в діряві шкарпетки та зношені шльопанці, вже не відчували землі. Але вона йшла далі, бо мала їх захистити. Так обіцяла мамі.
«Піклуйся про них. Що б не сталося не покидай їх».
Це були останні мамині слова, перш ніж швидка забрала її посеред ночі. І вона більше не повернулася.
За кілька годин до цього, у сиротинці «Свята Марія», Оленка почула, як директорка, пані Коваленко, сухо сказала:
«Завтра їх розселять. Дівчинка поїде до Києва, а хлопчик до Львова».
Оленка, схована за сходами, відчула, як її серце розривається на тисячі шматочків.
«Ні! Зх не можна розділяти! Вони ж немовлята. Вони моя родина!»
Тієї ночі, коли всі спали, вона підійшла до ліжечка, де лежали близнюки. Загорнула їх у найтовстіші ковдри, які знайшла, і, напруживши всі сили, підняла. Вийшла через задні двері, які кухарі завжди забували замкнути.
Втекла без цілі.
Тепер, на замерзлій дорозі, Оленка ледве трималася на ногах. Шматок хліба, який вона залишила від сніданку, віддала Тетянці ще години тому. Сама не їла нічого. Вітер гриз її шкіру, а сльози замерзали, не встигаючи досягти підборіддя.
«Не бійтеся шепотіла вона. У нас усе буде добре».
Повторювала це знову і знову, ніби слова могли стати правдою.
Раптом у далині заблищали вогні. До неї повільно наближався чорни
He Called Her a Pitiful Servant and Left for Another. But When He Returned, an Unexpected Shock Awaited Him
He called her a wretched servant and walked away. But when he returned, he got an unexpected surprise. You see,...
Young Love: A Childhood Romance
“Mum, can I wear the blue shirt to nursery tomorrow?” “The blue one? Why that one?” “Because Katie Evans said...
Childhood Love: A Sweet and Innocent First Romance
**Childhood Love** “Mum, can I wear my blue shirt to nursery tomorrow?” “Blue? Why’s that?” “Because Katie Evans said it...
– Such Honesty You Have, Mrs. Galina! What a Delight!
**Diary Entry A Lesson in Fairness** *12th July* What a fine sense of fairness you have, Margaret! I couldnt hold...
What a wonderful display of honesty, Mrs. Galina—truly commendable!
**Diary Entry A Lesson in Trust** *”Honesty seems a fine thing, Margaret,” I muttered under my breath, barely containing my...
Oh, my dearest, what a day that turned out to be… Gray and weepy, as if the very sky knew bitter sorrow was brewing in Riverton. I gazed from my clinic window, my heart aching as if squeezed in a vise, twisting slowly.
**A Diary Entry The Heart of Willowbrook** Oh dear, what a day that was Grey and weeping, as if the...
Oh, my dears, what a day that turned out to be… Gray and weeping, as if the heavens themselves knew of the terrible sorrow unfolding in Willowbrook. I gazed from the window of my clinic, my heart heavy and aching, as though it were caught in a vice, slowly twisting tighter.
Oh, my dears, what a day that turned out to be Grey and drizzly, as if the sky itself knew...
Special Birthday Celebration: A Couple’s Unforgettable Dinner Party
**A Birthday to Remember: The Couples Fateful Dinner** Eleanor walked home with her husband from the restaurant where theyd celebrated...