Аферисти зраділи, коли їм відчинила тендітна дев’яносторічна бабуся. Але за її спиною з’явився

Шахраї зраділи, коли їм відчинила сухенька дев’яносторічна бабуся. Але тут за її спиною з’явився величезний пес Бім…

Оксана Іванівна, хоча й жінка поважного віку, та досить сучасна. У свої дев’яносто років вона і з онуками спілкувалася у Вайбері, і за комунальні сплачувала через Інтернет. Бо «нащо мені на пошті чергу стояти, час марнувати».

Чоловіка Оксана Іванівна поховала ще дванадцять років тому. Єдиним живим створінням, яке полегшувало життя літньої жінки, був не менш старий (по собачих мірках) пес на ім’я Бім — це дивне прізвисько свого часу дав якраз чоловік Оксани Іванівни.

Кожного ранку та вечора всі сусіди бачили Оксану Іванівну, яка повільно прогулювалася з тростиною в одній руці і з повідком в іншій. Повідок, втім, був радше для порядку — Бім за все своє життя нікого не вкусив, хоча у молодості виглядав грізно.

Звісно, Оксана Іванівна знала про те, що саме такі літні та самотні люди найчастіше стають жертвами різних аферистів. Спочатку про це їй розповіли онуки. Потім дільничний. Після цього вона прочитала про такі випадки в інтернеті. А пару місяців тому подзвонила знайома і у сльозах розповіла, що в неї виманили «гробові» гроші.

Тому, коли в двері Оксани Іванівни подзвонили, вона вже насторожилася. На порозі стояли двоє молодих людей — хлопець і дівчина років двадцяти п’яти. Вони представилися працівниками соцслужби.

— А я нікого не викликала, — з хитрим виразом на обличчі, який нагадував Леніна, сказала Оксана Іванівна.

— А ми самі прийшли, — широко посміхався хлопець. — Ви ось скажіть, за останній місяць купували щось в аптеці?

— Як не купувала. Звісно, купувала. Вік у мене, знаєте, такий, що в аптеку ходжу так само часто, як по продукти! Дев’яносто років — це вам не жарти! — говорила Оксана Іванівна. Вона могла б годинами розповідати, що купувала, які таблетки приймала і з яким результатом.

Але молодих людей це, здається, не цікавило.

— Тож вам належить компенсація від держави! Це нова міра підтримки уряду. Давайте ми зайдемо, ви відшукаєте чеки, ми все зафіксуємо! — запропонувала дівчина.

Оксана Іванівна посміхнулася про себе. Цю схему вона знала: несподівані гості заходять до квартири, один відволікає господиню, інший обшукує нехитрі таємниці і бере все, що погано лежить.

Так і сталося. Парочка зайшла до кімнати — і дівчина одразу попросила піти з нею на кухню і налити води.

— Звісно, красуне, обов’язково! А щоб ви, молодий чоловіче, поки тут не нудьгували, з вами Бім посидить, — усміхнулася Оксана Іванівна.

Якраз у цей момент у кімнату зайшов Бім — заспаний, але схвильований появою незнайомців. Виглядав він грізно, хоча і був стареньким.

Оксана Іванівна з дівчиною вийшли з кімнати. А Бім поволі підійшов до хлопця і пильно подивився йому в очі.

«Будеш шастати по господарських речах, я тобі голову відкушу», — ніби хотів сказати пес. Молодий чоловік весь цей час боявся ворухнутися.

Не дивно, що після такого прийому парочка згадала про термінові справи і поспішила.

— А як же компенсація? Ну, за ліки? — не без іронії запитала Оксана Іванівна.

— Ми з вами пізніше зв’яжемось, — промовила дівчина і поспішила до виходу.

Оксана Іванівна провела гостей строгим поглядом, зачинила двері — і погладила Біма. А потім набрала дільничного, описавши цю парочку — нехай розбираються, що це за така соцслужба!