Connect with us

З життя

“Алло, мені байдуже, що в тебе температура. Збери мені їжу на роботу, і швидше, потім будеш відпочивати!”, – кричав чоловік

Published

on

«Алло, мені байдуже, що в тебе температура. Збери мені якусь їжу на роботу швидко, а потім можеш вилежуватися!» — прокричав чоловік.

Оксана весь тиждень працювала, і дуже хотіла, аби вихідні стали для неї можливістю нарешті відпочити. Але, як то кажуть, людина планує, а Бог сміється. Вихідні вона провела, прибираючи носом порохи в квартирі, готуючи їсти та допомагаючи свекрусі на городі.

Вранці понеділка Оксана прокинулася з болем у всьому тілі й такою слабкістю, що здавалося, ніби її трусить зимовий мороз. «Захворіла», — промайнуло у неї в голові, а спину пронизав пекучий біль. Чоловік, Андрій, спав поруч, хропучи так, ніби йому найсолодші сни сняться.

Оксана поглянула на знайоме, але вже давно чужинецьке обличчя чоловіка. Вона намагалася пригадати той день, коли вони перестали бути справжньою родиною, а вона стала для нього лише служницею. За шість років шлюбу все перетворилося в нескінченне «принеси, подай, не заважай».

Змушуючи себе через біль, вона піднялася з ліжка. Треба було підготувати сина, Тараса, до дитячого садочка, незважаючи на те, як погано їй було.

На дворі знову було зимно, і її старий пуховик перестав вже гріти. Кілька разів казала чоловікові, що потребує нової куртки, але кожна така розмова закінчувалася сваркою. Чоловік твердив, що вільних грошей нема, і краще вже купити новий шуруповерт, який йому був конче “необхідний”. А зима майже закінчилася — з його слів, вона могла зачекати ще один сезон.

Оксана тихо намагалася розбудити чоловіка:

— Андрію, відвези Тараса в садок, мені дуже погано, треба до лікаря.

Андрій, примруживши очі, сердито відповів:

— Захворіла? Ну то спочатку відведи малого в садок, а потім уже йди до лікаря. Я ще трохи посплю, бо на роботі втомлююся.

— Дай тоді трохи грошей на ліки, я зарплату віддала на кредит за машину.

— Грошей нема, — буркнув чоловік. — Все безкоштовно ж, в лікарню он іди та лікуйся, не вигадуй.

Оксана почувалася зламаною, але трималася, хоча з очей текли сльози.

«Алло, мені байдуже, що в тебе температура!» — прогарчав чоловік. — «Приготуй їжу, заведи малого в садок і не заважай мені спати!»

Оксана ледве дійшла до кімнати сина, дістала з-під ліжка маленьку шкатулку, де зберігала власні, приховані заощадження «на чорний день».

Вкутала Тараса, і вони вирушили до садка. Зима знову показувала свій характер — холодний вітер пронизував до кісток. Біля дитячого садочка Оксана сіла на лавку, ледве дихаючи, і заплющила очі.

— Оксано Григорівно, вам зле? — несподівано пролунав голос виховательки.

Жінка зрозуміла, що чужій людині її стан став очевидним, але чоловікові можна було доводити до безкінечності — і нічого б не змінилося. З труднощами дійшла до лікарні й там, біля кабінету, втратила свідомість.

Прокинулася вже під запах нашатирю. Над нею схилилися лікарі:

— У вас гострий пієлонефрит, — сказав один із них, тримаючи в руках датчик УЗД. — Температура дуже висока, без антибіотиків ніяк. Ми зараз зробимо першу ін’єкцію, а ліки треба буде купити. Хтось зможе вам їх колоти вдома?

Оксана похитала головою. Вийшла з лікарні, тримаючи пакет з потрібними медикаментами й шприцами, й попленталася додому.

Увійшовши до квартири, вона відчула запах їжі. Андрій стояв у кухні, смажив яєчню.

Вона лягла на диван, намацавши в кишені термометр.

— О, добре, що прийшла! — з набитим ротом підняв голову чоловік. — Натри мені картоплі на деруни, бо більше нічого вдома. А якщо сметани нема, то збігай в магазин.

Оксана простягнула термометр:

— У мене температура 39,7. Я не маю сил навіть стояти. Лікар сказав, що мені потрібен повний спокій…

Андрій божевільно крикнув:

— Ну і що, що 39! А ти думаєш, мені нормально на роботу голодним йти?!

Вона відчувала, як з кожною секундою сили її остаточно покидають.

Коли чоловік, надувши губи, пішов на роботу, Оксана зібрала валізу, взяла сина й поїхала до батьків. Пізніше подала на розлучення. Через два роки зустріла іншу людину, яка любила її справжню — просто за те, що вона є.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × 2 =

Також цікаво:

З життя3 хвилини ago

Сама жінка з причепом

Самотня жінка з причепом Наталя сама виховувала сина. Чоловік пішов від неї більше десяти років тому. Весь цей час він...

З життя3 хвилини ago

Зателефонуйте, будь ласка!

Ранком Олену переслідувало передчуття, що щось станеться. Хоча все важливе вже давно відбулося. І кохання, і родина, а тепер вона...

З життя1 годину ago

На хвилі почуттів

Йшла з серцем замість голови Соломія вийшла з кабінету, побачила, що під’їхав ліфт, і люди почали заходити всередину. — Почекайте!...

З життя1 годину ago

Жінка у віці близько сімдцяти років зайшла до магазину одягу.

Жінка літ сімдесяти зайшла до магазину одягу. Вона була в потертій одежі, з розкуйовдженим волоссям і стоптаними сандалями. У руці...

З життя2 години ago

Перемога над смертю

Оксана відкрила очі. Годинник на стіні показував пів на восьму ранку. Поруч висіло фото чоловіка з чорною стрічкою в кутку....

З життя2 години ago

Кожна ніч під місяцем: таємниці мішка з борошном, що рятував життя

Голод гриз їх немилосердно, але щоніч він, при світлі місяця, ховав мішок борошна, який врятував їхні життя. Мене звати Лілія...

З життя3 години ago

Шлях долі

**Доля** – Сьогодні розмовляла з Оленою. Уяви, Андрій знову загуляв, – промовила Наталка, коли по телевізору почалася реклама, перервавши черговий...

З життя4 години ago

«Незламна дружба на все часи»

**«Андрійко й Сережа — друзі навіки»** Сережа розбирав робочі питання з колегами у своєму кабінеті, коли на столі завибрирував телефон....