Автомобіль раптово загальмував і зупинився: серйозність у кожному погляді молодого водія

Машина різко загальмувала і зупинилася. Олексій був серйозним молодим чоловіком, тож бажання підвезти незнайому дівчину, яка голосувала край дороги, було йому абсолютно не властиве.

Садове селище, де Олексій із матір’ю мали затишний і теплий будинок, розташовувалося за 15 кілометрів від міста. Жити там влітку було справжнім задоволенням, і Олексій завжди виїжджав на роботу близько 7 ранку, бо в цей час дорога була ще вільною, а ліс навколо надихав приємними думками й спогадами.

Дівчина підбігла до машини й, усміхаючись, заглянула в відкрите вікно.
– Доброго ранку, – весело майже заспівала вона, – підвезете до міста?
– А ви не боїтеся сідати в машину до незнайомця серед лісу? – усміхаючись, запитав Олексій.
– Чого ж вас боятися, – відповіла дівчина, – у вас машина дорога, і очі добрі. Чого ж вам мене кривдити, маючи такі машину і погляд?

Олексій засміявся. Такої наївності й щирості він не зустрічав дуже давно, і, правду кажучи, був певен, що такого вже не існує.

Виросла в селі, Леся була відкрита та довірлива. І коли Олексій, через три тижні після їхнього знайомства, запропонував їй одружитися, вона, не вагаючись, погодилася. Здався їй молодий чоловік дуже солідним і красивим. «Ну й дійсно, як тітка Надія нагадала, так і сталося», – тихенько подумала Леся, міцно тримаючи Олексія за руку й з острахом дивлячись на його маму, для якої звістка про весілля була схожа до легкого землетрусу.

Після весілля Леся та Олексій переїхали до міської квартири Олексія. На дачі жити було не зовсім зручно. Та й мама Олексія особливої прихильності до невістки не відчувала.
– Дивуюся тобі, сину, – часто казала Вікторія Павлівна, коли Олексій приїжджав до неї в гості, – невже ця сільська красуня була єдиним варіантом у твоєму колі? – зітхала вона і хитала головою із красиво укладеним волоссям.

Олексій усміхався, але не сперечався з матір’ю. Йому не хотілося пояснювати, як спокійно і затишно йому було в його маленькій і затишній родині. Мама Олексія була жінкою холодною та стриманою. Тому для Ігоря відкритість і ласкавість Лесі були чимось схожим до мами і дружини в одній особі.

Минуло кілька років. У Лесі та Олексія народилася чарівна дівчинка Марійка. Леся в ній душі не чаяла, та й бабуся потроху почала відтавати. Вона бачила, як Леся любить і пестить її сина, як мудро і строго виховує дочку. Вікторія Павлівна, хоч і була дамою жорсткою, але визнавати свої помилки вміла.

Олексій зовсім не здивувався, коли одного прекрасного дня вона змінила гнів на милість і запросила Лесю з внучкою пожити на дачі кілька днів.
– Лесю, а я її боюся, – нарікала Леся, намагаючись знайти будь-яку причину не їхати до свекрухи.

– Ну не з’їсть же вона тебе, – сміявся Олексій і ніжно цілував дружину в шию.
– З’їсть, з’їсть, – стогнала Леся, – і Машкою закусить. А ти потім будеш нарікати і плакати, а буде запізно, – переконливо завершила Леся й навіть пустила для порядку сльозу.

Але нічого не допомогло. Олексій забрав у дружини кошик із їжею, завантажив життєрадісну, голубооку Маню, посадив на переднє сидіння дружину, яка опиралася, і вся сім’я, гомонячи та сперечаючись, вирушила в дорогу.

Вікторія Павлівна щиро раділа гостям. Вона усміхнулася Лесі, і молода жінка зрозуміла, що війна закінчилася. З цього моменту і почалася їхня дивовижна дружба. З кожним днем відносини між свекрухою і невісткою ставали ближчими та більш довірливими.

Леся вийшла на роботу, а Маня часто залишалася у Вікторії Павлівни, яка читала їй книжки, навчала грі на фортепіано і займалася з нею англійською мовою. Справа в тому, що Вікторія Павлівна була синхронним перекладачем, і допитлива дівчинка з задоволенням слухала її цікаві історії про закордонні подорожі та зустрічі з цікавими людьми.

Минуло ще кілька років. Одного разу Леся з Манюнькою приїхали до Вікторії Павлівни без попередження. Леся схудла і була якоюсь дивно напруженою та мовчазною.

– Лесю, що сталося? – співчутливо запитала Вікторія Павлівна, – чи не занедужала ти, часом?
Але Леся зітхнула, сіла на стілець і гірко розплакалася.
– Льоша вже півроку з нами не живе, – раптом крізь сльози з труднощами проговорила Леся. – Раніше він іноді просто не приходив додому. Казав, що багато працює. А потім і зовсім почав зникати на кілька днів. Приходить, переодягається, Машку цілує, мене відштовхує і знову йде. Спочатку думала, проблеми у нього на роботі. Гроші то вже майже рік ми не бачимо. Але це нічого. Я ж медсестра, заробляю непогано.

Нам вистачає. А потім якось у двері подзвонили, відкриваю, а там дама стоїть. Гарна така, доглянута. У капелюсі. Сумка у неї дорога. Я такі тільки по телевізору бачила, – Леся трохи заспокоїлася, перевела подих і продовжила, –
«Ти, – каже, – жебрачка, і Олексію не пара. Він тепер зі мною житиме, а ти з квартири вибирайся, і дочку свою дурну забирай. Нам з Льошою й без твоєї дівчини невихованої буде чим зайнятися».

– Я не дурна і дуже навіть вихована, – раптом повідомила дорослим Машуня і образливо відвернулася. Вікторія Павлівна і Леся не почули, як вона тихенько пробралася на кухню і вже кілька хвилин слухала розмови дорослих.
– Звісно, не дурна, – підтвердила Вікторія Павлівна і випрямила спину. Ти у мене розумна і вихована дівчинка. Тому жити ми з тобою будемо разом, і маму з собою заберемо.

Леся витерла сльози і здивовано подивилася на Вікторію Павлівну.
Але залізна леді вже прийняла рішення. І коли її син повідомив матері, що він розлучається, і сподівається, що мати найближчим часом переоформить заповіт на будинок, вона сприйняла це спокійно й гідно. Адже заповіт уже справді був переоформлений.

Просто Вікторія Павлівна забула сказати синові, що тепер власниками будинку стали його колишня дружина і голубоока Маня, яка в цей момент так щиро і безтурботно прокидола, як завжди, красиво укладене, улюблене бабусине волосся.