Була тобі невісткою, а стала мені донькою!

З чоловіком Світлана жила дуже щасливо. Знаю, що кажу. Жила з ними по сусідству і ніколи не бачила, щоб пара сварилася. Були вони ідеальною парою.

У них троє маленьких дітей. Ігор цілий день на роботі. Світлана – все по господарству… Живуть вони з його матір’ю – бабою Лесею. Діти завжди чистенькі, охайні.

На столі завжди повно всякої смакоти. В які вона пироги пече! Світлана така розумна. Завжди з усіма привітається, така вся прям світитися щастям.

Але, щастя її було не довгим. Ігор потрапив в автокатастрофу. Його лікували два роки. За цей час Світлана продала квартиру в місті, сама вона міська. Вийшла за нашого селянина, так і залишилася жити у селі.

Продала машину, влізла в борги. Але всі її зусилля врятувати чоловіка виявилися марними. Ігоря не стало, в лікарні. Світлана була розбита. Так хотілося допомогти їй. Підтримати її хоч якось. Але щоб прийти в себе Світлані потрібен був час.

Тільки ось часу у неї не було. Без грошей і в боргах, вона повинна була як то підготувати дітей до школи. Вона вирішила вийти на роботу, щоб хоч якось розвіятися, і допомогти родині.

Але ось тільки баба Леся відмовилася сидіти з онуками. Хворію, тиск скаче. Не можу говорити, сил не вистачає. Але ж їй всього 66 років! Можна сказати молода ще. Загалом залишила я дітей собі. Весь день з ними, то книжку почитаємо, то в ігри пограємо. Слухняні, такі хороші янголята.

Потім баба Леся вирішила виселити невістку з дому. Говорить, діти щодня синочка нагадують, аж сил немає. Стільки грошей на них йде, вся пенсія, а мені ще лікуватися треба, для себе пожити. У тиші і спокої.

Хоча діти додому тільки ввечері приходять, уже ситі і вмиті. І дивно мені. Адже вони у баби Лесі на руках виросли. А вона їм: пора вам своєю дорогою йти. Шукайте собі житло і купуйте окремий будинок. А на що, якщо вона і так в боргах?

Адже це її сина вона намагалася врятувати і хоч якось полегшити йому біль. Але баба Леся була невгамовна. Діти зі Світланою прописані в її квартирі, а шлюб з Ігорем не зареєстрований. Тому Світлана по втраті годувальника пенсію не отримує. І на дім свекрухи претендувати не може.

Що робити, не залишати ж сусідку на вулиці! І до дітей я так звикла. Запросила до себе пожити, ну, думаю, діти мої в місті живуть, а так хоч не одна залишуся.

А Світлана не їсть, не п’є, ночами не спить.

Все за свої борги переживає. Вирішила я їй допомогти. Є у мене ділянка землі, недавно брат двоюрідний помер, ось у спадок і дісталося. Заплатили її кредит, а на залишок довелося корову здати.

Звичайно дітям потрібно молоко, але ми щось придумаємо. Он у мене телиця через рік в корівку перетвориться. Головне – без боргів. Так звикла я до Світланки, ніби рідна дочка, якої у мене не було.

Через три роки мій недолугий синочок надумав додому повертатися. Зосереджений, тому що два рази був розлучений. Все через пияцтво. Де він собі цих дружин по чарці вибирає?

Приїхав, як грім серед ясного неба, говорить, розлучення. Ось синочка у тебе залишу, а то дружина нас кинула і поїхала. Лаяла його я і плакала, і кричала. Але чесно він змінився в кращу сторону.

Закодувався, до сина раз в тиждень приїжджав. Грошима допомагав, забезпечував всім необхідним. А через пів року вони зі Світланкою вирішили одружитися. Ось тепер мій син в хороших руках.

Ніби як все налагодилося, стала баба Леся до нас в будинок заходити. Мовляв, пускайте онуків до мене. Мені, каже, старій по дому допомогти нікому. Мовляв, великі діти вже, можуть і город полити, і травичку пощипати.

Хоча жодного разу їх не привітала ні з днем ​​народження, ні з новим роком. І ось зі Світланкою думаємо як правильно: пускати до баби Лесі на підмогу чи ні. Все-таки рідна бабуся…