«Через курку я вигнала чоловіка й зовсім не шкодую»

Того дня Світлана відчувала себе виснаженою до краю. Цілий ранок — прибирання, прання, розкидані ігрішки, вимиті підлоги. І ось нарешті заглянула у духовку: курка з картоплею рум’янилася, наповнюючи кухню запахом, від якого крутилася голова.

— Ще хвилин десять, — пробурмотала вона, встановлюючи таймер, і поспішила у ванну — за цей час точно встигла б відчистити кахель. Все йшло, як по маслу. Аж поки не гримнули двері.

— Мабуть, діти повернулися, — подумала Світлана, але на порозі стояв не син і не донька, а муж — Ігор, який зранку, за його словами, був «у гаражі».

— О, як же смачно! — задоволено потер руки він. — Обожнюю твою курку!

— Поклич дітей, хай ідуть вечеряти, — крикнула Світлана і повернулася до раковини.

За хвилину по квартирі вже тупотіли босі дитячі ноги, хтось кидав кросівки, хтось голосно сміявся. Світлана почула, як діти сварилися, і вийшла, не дочекавшись таймера.

— Що трапилося? — запитала, стоячи у гумових рукавичках.

— Я хочу ніжку! — скрикнула десятирічна Олеся.

— Я теж! — унісон прокричав восьмирічний Тарасик.

— Адже їх дві, — розвела руками Світлана.

— Ні! Залишилася лише одна! — Олеся тупнула ногою.

Жінка підійшла до столу. Справді — половини курки не було. Залишилися грудки і один шматочок картоплі.

— А де тато?

— Пішов. Забрав половину курки і пішов, — буркнув син.

Світлана схопила телефон, подзвонила — Ігор не відповів. Вихопивши ключі, вона вилетіла з квартири. Все кипіло всередині: знову! Він знову взяв найкраще собі. Тільки тепер — не собі, а своїй гоп-компанії. Це вже не була просто жадібність — це була зрада родильномСвітлана глянула на нього останній раз, і її серце, нарешті, звільнилось від останнього каменя.