Чоловік у дверях, а я в халаті та з картопляною горою на столі

Запросила до себе чоловіка, але підготуватися не встигла. Завозилася, мабуть. У домашньому халаті, на столі купа картоплі, яку ще треба почистити.

І раптом – дзвінок у двері. Він прийшов. Не тримати ж людину на сходах. Довелося в такому вигляді двері відчиняти. А чоловік, між іншим, вперше прийшов. Незручно, звісно.
Закрутилася, руками замахала, до кімнати запросила. А сама в ванну переодягатися. Виходить через п’ять хвилин – немає чоловіка. Дива якісь. Невже пішов?

Зазирнула на кухню, а він картоплю чистить. І голову старанно нахилив набік. Постояла та помилувалася, бо дуже зворушливо. І щось ніжне – на душі.
Приємна людина, що й казати. Тільки помилуєшся. Штани і светр підібрані по кольору, наче доповнюють одне одного. Шкарпетки нові – це відразу видно. Акуратна зачіска, і запах тонкого, вишуканого чоловічого парфуму.

Після невеликої вечері вирішили прогулятися. Трохи штовхали один одного плечима в тісній прихожій і сміялися. Потім він величним жестом подав пальто, наче вона принцеса.
Добре бути в центрі уваги. Ти наче щось тендітне і дороге. І тебе треба берегти.
Ідуть вулицею, на невеличких схилах під руку ніжно підтримує. Двері відчинить і трохи вбік подасться – проходь, будь ласка.

По дорозі трапився квітковий кіоск. Затягнув за руку. Продавчині сказав: «Усе, що дама побажає». І дама зі скромності захотіла одну велику червону троянду. Він іронічно посміхнувся. Покачав головою. І через хвилину вручив букет із, мабуть, десятка міцних свіжих квітів.
Треба було купити пляшечку сухого, невеличкий торт і фрукти.
В магазині не нав’язував своєї думки, не ліз з порадами, а стояв трохи осторонь, як паж королеви. Треба ж, на світі є виховані чоловіки. Хто б міг подумати?
Ввечері почувалася щасливою. Щось неймовірно радісне раптом навалилося на голову, огорнуло її ніжністю, і серце відгукнулося кришталевим постукуванням.
Рідкісний кавалер, наче втікач зі сторінок класичного роману. Іноді з’являлося тривожне: чи людина він? Може, ілюзія?
Танцювальним рухом закрутив, весело заглянув в очі, посадив на диван. Сильним вправним рухом поставив стола. Приніс з кухні сухе.
Дивовижна інтуїція: не питаючи, здогадався, де знаходяться келихи.
Келихи виблискують, фрукти усміхаються, свічки горять. Поруч галантний чоловік. Що ще треба? Нічого не треба. Це вершина, це торжество щастя, яке тільки може собі уявити жінка.
Затріщав у нього телефон. Трохи поморщився, повідомив, що мама дзвонить. З невдоволеним виглядом вийшов у коридор.

Підкоряючись жіночому інстинкту – за ним, непомітно.
– Так, мамо, звісно, мамо.
І круто, з різким голосом: «Та як ти мені набридла! Пішла ти»! І сформулював – куди.
Господи, як страшно стало. Може, садист, може, у нього з психікою не так?
Що робити?

Повернувся з чарівною усмішкою, ніби нічого не сталося. Вдавала засмучену. І сказала, що у подруги чоловік у запої. Їй, бідолашці, нема куди з дитиною подітися. Приїдуть за півгодини. І з проханням: «Давай завтра продовжимо наше свято, га? Я сама засмутилася».

Пішов. Не спала всю ніч. Серце гризло непонятне почуття. Вранці написала СМС: «Вибач, але ти мені не сподобався. Без пояснень».