Чи бачиш ти, як він на тебе дивиться? З любов’ю і захопленням

— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — промовила задоволена собою донька.

Дмитро вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води блищали на його підкачаних грудях. Не чоловік — а мрія. У грудах Валерії солодко занило серце.

Він сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.

— Не треба, а то я так ніколи не піду. Мені час. Галя, мабуть, вже вдома, — Валерія потерлася щокою об його плече.

Дмитро зітхнув.

— Валю, ну скільки можна? Коли ти розкажеш доньці про нас?

— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив, — Валерія підвелася й почала одягатися.

— Мені здається, що я взагалі не жив, а чекав тебе. Я й дня не можу…

— Не розривай мені серце. Не проводь мене, — сказала Валерія й вислизнула із кімнати.

Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із засудженням.

Ще б пак — усе при ній: фігура, стать, обличчя з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибивалися із заколки. А Валерії хотілося стати непомітною.

***

Вона вийшла заміж рано, у двадцять років, з сильної взаємної любові. Майже відразу завагітніла. Чоловік намагався переконати її зробити аборт. Мовляв, рано, спершу треба стати на ноги, ще встигнуть. Але Валерія не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Та він так і не полюбив доньку. Та що ж — багато чоловіків досить байдужі до дітей.

Одного разу подзвонила незнайома жінка й назвала адресу, де часто буває чоловік Валерії ввечері. Вона не кинулася перевіряти, дочекалася його і прямо запитала. Спочатку він усе заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:

— Якась божевільна сказала, а ти й повірила? Ти від неї недалеко пішла. Я йду, а ти пошкодуєш…

Чоловік вийшов, грюкнувши дверима. Валерії не хотілося жити, але донька вимагала уваги — і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, стала за дерево у дворі й почала чекати. Незабаром повз пройшов її чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.

Наступного дня Валерія подала на розлучення. Знала — не зможе пробачити, не такий характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.

Іноді у її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб вона наважилася пов’язати з ним життя. І лише через багато років Дмитру вдалося підкорити її серце. Красивий, високий — якраз під неї. Між ними спалахнув запальний роман. Одного разу Галя запитала, куди мама так ретельно вбирається.

— На побачення, — півжартома, півсерйозно відповіла Валерія.

— А-а-а… — багатозначно протягнула донька.
Більше вона не цікавилася.

Фігурою Галя вийшла в матір, але обличчя було не таке вдале. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Валерія раділа. Красою хліб не намажеш, з нею лише проблеми.

У неї ніколи не було подруг. І причина була не в Валерії, а в заздрості дівчат. Боялися виглядати тьмяними на її тлі. Може, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловікові друга.

— Замалий і простенький він для тебе, хоч і гарний, — казала мати.

***

— Галю, я вдома, — голосно сказала Валерія, заходячи у квартиру.

— Я уроки роблю, — відповіла донька зі своєї кімнати.

Валерія переодяглася й пішла на кухню. Незабаром туди зайшла Галя, сіла за стіл і відламала шматок хліба.

— Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Валерія, поставила на стіл тарілки й сіла навпроти доньки. — Я хотіла з тобою поговорити.

— Хотіла — так кажи, — промовила Галя, з апетитом їдучи вечерю.

— Скоро мій день народження.

— Я пам’ятаю, мам.

— Я хотіла запросити… мого знайомого, — з трудом промовила Валерія.

— З яким спиш? — Галя спокійно дивилася на матір.

— Зустрічаюся. Все ж таки ти з матір’ю розмовляєш, — пожартувала Валерія.

— То яка різниця? У твоєму віці зустрічатися і спати — одне й те саме.

— То запрошу його? Ти не проти? — уточнила Валерія.

— Мені то що. А бабуся прийде? — безтурботно запитала Галя.

Валерія полегшено зітхнула. П’ятнадцять років — складний вік. Схоже, донька нормально сприйняла її звістку.

— Бабуся прийде в неділю. Мені важливо, щоб у вас із ним склалися стосунки.

— Та годі, мам, запрошуй, — махнула рукою Галя.

Усю суботню зранку Валерія готувала, збираючись вразити Дмитра своїми кулінарними талантами. Він прийшов з величезним букетом троянд, подарував перстень. Валерія зніяковіВалерія усміхнулася й взяла Петра за руку, відчуваючи, як у її серці нарешті запанував спокій.