З життя
Чи чекатимеш мене?

Ти мене чекатимеш?
Як швидко летить час. Не встигла озирнутися, а вже майже п’ятдесят. А здавалося, вічно буде молодою. Оксана глянула у дзеркало. То так повернеться, то інакше. Одне розпач. Але, як кажуть, треба любити себе будь-яку. Ну добре. І що тут любити? Тіні під очима, куточки губ опущені, зморшки, сумні очІ в цю мить, коли його руки обійняли її так само міцно, як колись у кінотеатрі, здалося, нічого не змінилося — тільки життя навчило їх цінувати кожну подібну секунду.
