З життя
Чи чекатимеш мене?
Ти мене чекатимеш?
Як швидко летить час. Не встигла озирнутися, а вже майже п’ятдесят. А здавалося, вічно буде молодою. Оксана глянула у дзеркало. То так повернеться, то інакше. Одне розпач. Але, як кажуть, треба любити себе будь-яку. Ну добре. І що тут любити? Тіні під очима, куточки губ опущені, зморшки, сумні очІ в цю мить, коли його руки обійняли її так само міцно, як колись у кінотеатрі, здалося, нічого не змінилося — тільки життя навчило їх цінувати кожну подібну секунду.
Децата на Елена
Снахата ми Снежана роди в началото на март — през онази люта зима, когато в Габрово автобусите закъсняваха заради заледените...
Пімпик щодня тікав до притулку. Я думала, що він нас не любить, а він просто не міг покинути друга
Оксана, Київ. Місяць тому, в листопадовий ранок, коли Дніпро ніс із собою запах мокрого листя, ми поїхали до притулку. Софійка...
Гробът на капитан Делчев
Старите гробища над Карлово миришат на пръст и свещи — особено през октомврийските сутрини, когато мъглата се стича от Балкана...
Nedělní lístek na Slavii, který jsem chtěl prodat
Nedělní lístek na Zbrojovku, který jsem chtěl prodat Jmenuju se David, je mi čtyřicet osm a bydlím v Brně. Táta...
Ключ към масата
Платих осемнайсет хиляди лева за седемдесетия рожден ден на майка ми и в същата вечер братовчедите накараха децата ми да...
Не чакай “някой ден
Казвам се Соня Радева, на шейсет и две години съм и живея в апартамент в кооперация в квартал "Лозенец" в...
Дървото на живота на улица „Шипка” №14
Залата на читалището в Карлово беше претъпкана с балони и цветя. Камери щракаха, бащи плачеха зад усмивките си, а аз...
Jak jsem přišel o firmu, protože jsem podcenil vlastní ženu
Ten den jsem koupil náramek s brilianty za sto dvacet tisíc korun. Zlatnictví na Příkopech, prodavačka mi ho ještě zabalila...