Чи можу я провести з тобою зиму? Рахунки за газ дуже великі, а на дрова уже немає сил.

Моя донька приїхала на вихідні, щоб зробити мені покупки, і я вирішила запитати:
– Можна я проведу зиму з тобою? Платежі за газ дуже великі, а сил колоти дрова вже немає.
А дочка мені відповіла:
– Де, мамо, в квартирі? От як матиму будинок, тоді тебе візьму.

Такої старості нікому не побажаю.

Хочу поділитися з вами своїм болем. Я овдовіла дуже рано, у 26 років. Чоловік залишив мене з двома маленькими дітьми. Синові було три роки, а донці всього рік. Я присвятила їм усе своє життя. Діти потребували догляду, одягу та навчання. Але вибору не було, треба було впоратися самій.

Я працювала повний робочий день, а після роботи ставала домогосподаркою та садівником. Жила у селі, але грошей на все не вистачало. Косила сіно сама, сама рубала дрова на опалення. Що ж ще робити, коли немає чоловіка?

Мої діти виросли і переїхали жити до міста.

Коли я була молодшою, усе ще вела господарство. Як приїжджали онуки, могли ласувати свіжими овочами та пити молоко. Я заощаджувала свою пенсію і віддавала її дітям.

Але на старість вже нічого не можу робити, ледве ходжу. Зима була найважчою.

Моя донька приїхала на вихідні зробити мені покупки, і я вирішила запитати:

– Можна я проведу зиму з тобою? Платежі за газ дуже великі, а сил колоти дрова вже немає.

А донька мені відповіла:

– Де, мамо, в квартирі? От як матиму будинок, тоді тебе візьму.

Коли я перестала ходити, сусіди зателефонували синові. Він сказав, що дуже зайнятий, його теща теж хвора і немає часу поїхати…

Я попросила сусідів, щоб зателефонували до моєї сестри. Сестра приїхала негайно. Забрала мене до себе. Завдяки їй я досі жива.

Минуло кілька місяців, а діти все ще зі мною не зв’язалися.

Поки я була молодшою і здоровою, вони потребували мене, а тепер забули, що у них є мати.

Нікому цього не побажаю. Що я зробила не так? Коли мої діти стали такими байдужими?

Прошу всіх, хто зараз це читає: поважайте своїх батьків. Ніхто у світі не любитиме вас настільки безкорисливо і щиро!