Чи можу я провести з тобою зиму? Рахунки за газ захмарні, а в мене немає сил колоти дрова.

Моя донька приїхала на вихідні, щоб купити мені продукти, а я вирішила запитати:
– Чи можу я провести з тобою зиму? Оплата за газ дуже велика, а в мене немає сил рубати дрова.
А моя донька каже мені:
– Де, мамо, в квартирі? Буде в мене будинок, тоді тебе заберу.

Такої старості нікому не побажаєш.

Я хочу поділитися своїм болем. Я рано овдовіла, у 26 років. Чоловік залишив мене з двома маленькими дітьми. Син тоді мав 3 роки, а донька – рік. Я посвятила їм все своє життя. Дітей потрібно було доглядати, вдягати та вчити. Але в мене не було вибору, я мусила впоратися.

Я працювала повний робочий день, а після роботи ставала домогосподаркою та садівницею. Жила у селі, але грошей на все не вистачало. Сама косила сіно, сама рубала дрова на паливо. Що ще робити, коли немає чоловіка?

Мої діти виросли і переїхали до міста.

Коли я була молодшою, я ще підтримувала господарство. Коли онуки приїжджали, вони могли їсти свіжі овочі та пити молоко. Я економила пенсію і передавала дітям.

Але на старість я нічого не можу робити, ледве ходжу. Зима була найважчою.

Моя донька приїхала на вихідні, щоб купити мені продукти, а я вирішила запитати:

– Чи можу я провести з тобою зиму? Оплата за газ дуже велика, а в мене немає сил рубати дрова.

А моя донька каже мені:

– Де, мамо, в квартирі? Буде в мене будинок, тоді тебе заберу.

Коли я перестала ходити, сусіди зателефонували моєму сину. Він сказав, що дуже зайнятий, у його тещі теж хвороба і немає часу їхати…

Я попросила сусідів зателефонувати моїй сестрі. Сестра приїхала негайно. Взяла мене до себе. Завдяки їй я досі жива.

Минуло кілька місяців, а діти досі не зв’язалися зі мною.

Коли я була молодшою і здоровою, я була потрібна, а тепер вони забули, що мають матір.

Нікому цього не бажаю. Що я зробила не так? Коли мої діти стали такими байдужими?

Прошу всіх, хто це зараз читає: поважайте своїх батьків. Ніхто у світі не буде вас так безкорисливо і щиро любити!