Дати людині шанс на гідний відхід

Дати можливість людині піти спокійно й гідно.
У середині літа моя свекруха захворіла. Це було очікувано, 95 років — поважний вік. Вона померла. Мати чотирьох дітей, восьми онуків, дев’яти правнуків.
Була жінкою з характером, м’яко кажучи. Поки могла ходити, майже не приймала допомоги. Пральну машину не ставити, руками виперу, не з колонки ж вода; ремонт на кухні не можна, газ же прямо в квартиру подають, а креденц їй ще свекруха подарувала; ремонт у туалеті не можна, а вас би в мінус тридцять у сільський виходок; продавлений диван на ліжко поміняти не можна, на полатях не спали ж; підлогу мити не можна, не пані; мікрохвильовка не потрібна, на сковорідці котлету розігрію і так далі. Все до сварки.
Якимось дивом одній з онучок вдалося оновити ванну кімнату, а моєму чоловіку обманом замінити два вікна, на кухні та в її спальні, начебто збрехав, що сільраду оплатили. Холодильник ще пристойний вдалося купити, бо попередній від старості зламався, слава Богу.
З дозволеного було тільки: привозити продукти, завжди сварилася, що багато, пилососити, возити до лікарні та оплачувати комунальні рахунки.
Але настав час, і злягла ця залізна жінка. Досі не розумію, як так сталося. Куди поділися ціла купа кровних родичів та спадкоємців, можливо, складність характеру зіграла свою роль, але доглядала її я зі своїм чоловіком, її сином.
І тут починається суть мого написання.
Три тижні, лише якісь нещасні три тижні ми забезпечували її гідний відхід з цього світу.
Почну з того, що я в минулому реанімаційна медсестра. Знаю, вмію, практикую. Краще за мене ніхто не зробить. Були придбані: медичне ліжко, протипролежневий матрац, засоби догляду, спеціальне харчування і поїхали.
Ранковий туалет, вимірювання тиску, укол, годування, протипролежневий догляд, зміна білизни, короткий сон, прання, овочеві соки, денний сон, прасування, годування, укол, зміна памперса, миття, масаж, короткий сон, клізма, памперс, годування, вечеря, укол, зміна памперса, вимірювання тиску, розчесати, підстригти нігті, масаж, змінити нічну сорочку…
З радянських часів у нас, майже у всіх на головах, вкоренилося, що вмирати треба вдома. Нехай всі родичі крутяться поруч, співчувають, доглядають. Не дай Бог сиділку найняти. Це що ж рідні дочки та невістки гидуватимуть гівно виносити?! Що я в рідних стінах померти не можу? Нехай поруч страждають, дарма чи що ростили? Склянку води свою останню коли ж отримаю?
І тут мені хочеться сказати.
Гівно?! Це найкраще, що трапляється з лежачою людиною. Помити й памперс замінити, це найлегша частина процесу. Коли памперс повний і на запах зрозумілий, це радість. Бо знай, добути це гівно у лежачого, ще той квест.
Проблема — це неконтрольований біль, щоденні, майже марні клізми, серцева й дихальна недостатність, у квартирних умовах відсутність поданого кисню. Адже, можливо, у тебе й гроші є, але забезпечити кисень дуже непросто. Для більшості людей це неможливо.
А переважна більшість людей, що чекають свою склянку води, помирають від поліорганної недостатності, включаючи дихальну. І повірте, задихатися у повній свідомості, навіть у “рідних стінах”, це ще той жах.
Ніхто, ніхто (!!!) не вмирає в реанімації і відділеннях паліативного догляду від дихальної недостатності у повній свідомості.
Немає у людини, яка йде, тваринного жаху в очах, божевільних хрипів і судом. Немає у близьких, які поруч, спустошуючої безсилості, що переслідує багато років.
Всіх присипляють. Є препарати, прості та ясні, як черевик.
Ти можеш бути гарною дочкою або сином, забезпечити медичне ліжко, догляд, сиділку, але не можеш піти й купити їх як аспірин, в аптеці.
Вони дуже ефективні в досвідчених руках, дають змогу людині піти спокійно й гідно.
Тепер про близьких, які “подають склянку води”.
За всіх не скажу, але можу розповісти, що відчувала я.
У першу добу мегаакивність. Знайти, купити, доставити медичне ліжко, протипролежневий матрац, засоби догляду, памперси і т.д. Потім почалася рутина. День сурка. Починаючи з четвертого дня, щовечора була лише тривожна спустошеність. Приїжджаючи додому пізно ввечері, мені хотілося лише лягти, а треба було готувати курячий бульйон і робити пюре з овочів і фруктів, запускати пральну машину з білизною, вранці погладити, відвезти назад. Думки лише — скільки з’їла, тиск, пульс, стілець, невдала/вдала клізма, буряковий сік…
За ці три тижні я абсолютно запустила свій дім і бізнес.
Сніданок був тьмяним, на бігу-йбігу, спілкування з дітьми через Вайбер, уваги не вимагають і гаразд. Чоловік став потрібен лише як постачальник розхідних матеріалів для догляду.
Я закинула роботу, не знайшла в собі сил для участі у відео конференції, а там було представлення нового гендиректора, і вперше в житті підписала найважливішу додаткову угоду до договору франчайзингу не читаючи. Не підписувала документи не читаючи, з 92-го року. Ще повна спустошеність, байдужість до життя і відчуття, що тебе випотрошили.
Того дня, коли померла свекруха, я лягла в ліжко ввечері й встала лише через шість днів. Вимкнула телефон. Доходила до туалету, іноді курила, пила воду, щось жувала з того, що приносили.
Увесь цей час думала лише про те, що я безвольна ганчірка і як живуть люди, у яких на руках багато років лежачі родичі або ментальні інваліди. Це занурювало в ще більшу депресію та нікчемність.
Здавалося б, зробила все, що називається “соціально схвалюваною поведінкою”, все й навіть більше. Добровільно. Дякувати ні від кого не чекала. Мій усвідомлений вибір. Але точно зрозуміла, що сама йти так не хочу!
Хочу. Чисту палату, яблучне желе на сніданок, кисень, веселих усміхнених медсестер, упевненого лікаря, який приспить, розуміючи, що агонія близька, не відчувати сорому за обісраний памперс.
Не хочу. Щоб мої дочки покидали навіть на кілька тижнів свої сім’ї, роботу, життя, щоб забезпечити гідний мій відхід самостійно. Не хочу їх сліз безсилості та багаторічного потім самобичування, що можна було зробити якось краще.
Я за будинки для літніх людей і палліативні відділення. Дуже сподіваюся, що подібна індустрія розвинеться у нас як у багатьох цивілізованих країнах, до того моменту, як я зберуся помирати.
Поки що все не так, на жаль. Очевидно, немає запиту…