Дідусь змушений приспати свого песика через брак коштів на лікування.

На вулиці було похмуро, коли старий приніс свого улюбленого пса на останній візит до ветеринара. У чоловіка не було грошей, щоб вилікувати свого друга. Ветеринар, побачивши сльози старого і сумні очі собаки, ухвалив мудре рішення…

Казали, що щастя не в грошах, але іноді саме вони вирішують долі. Пожилому чоловіку не вистачало навіть копійки, коли лікарі винесли рахунок за життя його чотириногого друга.

В кабінеті у ветеринара панувала тиша. Лікар дивився на собаку, що лежала на столі, і старого, який нахилив голову і повільно пестив тварину за вухом. Чути було лише важке дихання і тихі схлипи. Пожилий чоловік не хотів відпускати свого вірного друга і плакав.

Андрій Олексійович, молодий лікар, не раз зустрічався з такими ситуаціями перед прощанням з домашніми улюбленцями. Це нормально, адже люди з усією душею прив’язуються до них. Але цього разу це був особливий випадок.

Три дні тому чоловік вперше прийшов з дев’ятирічною Борою на прийом. Два дні собака не вставала на ноги, і старий був серйозно стривожений. Чоловік пояснив, що у нього нікого, окрім Бори, немає.

Андрій Олексійович обстежив тварину. Виявилось, у собаки серйозна інфекція. Потребувалося термінове й дороге лікування. Інакше вона б мучилася до останнього. «Якщо не лікувати, гуманніше буде приспати», — сказав тоді лікар. Зараз Андрій Олексійович прекрасно розумів, що відчув старий, але тоді, в той день, це були просто слова.

Старий тоді тремтячими руками висипав на стіл дрібноту разом із зім’ятими купюрами — плату за прийом, взяв собаку на руки й пішов. А сьогодні знову прийшов. «Даруйте, докторе, але я зміг знайти гроші лише на укол», — сказав, опустивши очі.

І коли старий попросив ще п’ять хвилин, щоб попрощатися зі своєю подругою, Андрій Олексійович дивився на цю пару і не розумів, чому таке відбувається. Чому у світі несправедливість — ті, у кого мільйони, не цінують життя, а тут — бідний чоловік і його хворий пес. І скільки почуттів.

Ком піднявся до горла молодого лікаря. Він підійшов до старого і поклав руку на плече. «Я вилікую,— зірвався голосом,— я за свій рахунок вилікую вашу Борю. Вона ще не стара, побігає». Ветеринар відчув, як під його рукою старий затремтів у беззвучних риданнях.

Через тиждень Бора вже міцно стояла на ногах. Капельниці і належний догляд зробили свою справу. Молодий лікар був щасливий. Можливо, це була незначна справа для бідного старого і його вірної собаки, але їхньому життю це дало новий шанс.

Скільки добре, що у світі є чуйні та відзивчиві люди!