Дім для Мрій

Дім для Оксани

Тарас завжди пишався старшим братом і з малку брав із нього приклад. За столом їв лише те, що їв Дмитро, навіть якщо це йому не подобалося. Якщо брат вибігав на вулицю без шапки, Тарас тепер скидав свою. Мати змушувала старшого сина негайно одягнути шапку, бо “а то Тарас застудиться”.

Різниця між братами була в п’ять років, але для Тараса це була ціла вічність. Чому б мамі не народити його хоча б на пару років раніше? Дмитро йшов гуляти з друзями, а молодшого брата не брав із собою.

“Я тобі не нянька. Хлопці з мене сміятимуться”, — зверхньо говорив він.
Тарас починав ревіти.

“Годі! А то більше не буду малювати з тобою”.

І Тарас миттєво замовкав, ніби його вимкнули.

Дмитро вмів гарно малювати. Тарас із захопленням спостерігав, як олівець швидко бігає по паперу, пробував те саме, але виходили лише каракулі. Тоді Дмитро сідав поруч і терпляче пояснював братові, як тримати олівець, з якою силою натискати. Вони сиділи плече до плеча, і для Тараса це були найщасливіші хвилини в житті, які він берег як скарб.

Звісно, брати сварилися й навіть билися. Тарасу діставалося від старшого. Від безсилля він мстив: ховав олівці, малював вуса портретам у альбомі. Дмитро давав йому ляпаса і кликав “коротунцем” та “цуценям”, чого Тарас терпіти не міг.

Одного разу Дмитро взяв Тараса з собою у парк, де тусувалися хлопці з сусідніх дворів. Вони ховалися за кущами і курили.

“Батькам скажеш — ноги відірву”, — пригрозив Дмитро молодшому братові, сплюнувши крізь зуби.
І Тарас не сумнівався, що так і станеться. Навіть коли Дмитро був занадто жорстоким, Тарас нікому не скаржився.

У школі знали, що Тарас — брат Дмитра, і не чіпали його. Дмитро не був хуліганом, але його боялися. Він займався боротьбою, бився до крові. Майже ніхто не міг із ним змагатися.

Тарас упросив маму записати його до тієї ж секції, але, як і з малюванням, нічого не виходило. Дратися йому не подобалось. Незабаром він кинув заняття, змирившись із тим, що ніколи не буде як Дмитро. Замість цього він заглибився у навчання — і тут виявився на голову вищим за брата.

Дмитро добре махав кулаками, але вчився посередньо. Після школи вступив до політехнічного інституту на будівельний факультет. У його малюнках все частіше з’являвся один і той самий жіночий образ. Нічого особливого, на думку Тараса.

Тепер у Дмитра було своє студентське життя, де не було місця школяреві Тарасу. Додому він приходив пізно, задумливий і мовчазний.

Одного разу Тарас випадково знайшов у зошиті брата аркуш із віршами. Відразу зрозумів, кому Дмитро присвятив свій “шедевр” — дівчині з малюнків.

Під час розмови Тарас збрехав, що брат міг би знайти собі красуню.

“Малювати треба таких, як Даринка Лисенко. Вона найкрасивіша у класі. Та й у всій школі. Ось кому варто присвячувати вірші”. І процитував рядок зі твору брата.

Тарас навіть не зрозумів, що сталося. Прийшов до тями на підлозі. Щоку палило, ніби до неї приклали розпечений цвях.

“Що з тобою? Покажи! Знову побився?” — за вечерею мати пильно подивилася на молодшого сина.

Дмитро зверхньо хмикнув і спокійно продовжив їсти макарони.

“Посковзнувся, впав об асфальт”, — промовив Тарас крізь зуби. Говорити було больно.

Мати суворо глянула на старшого сина. Той лише знизав плечима. Вона дістала з холодильника заморожене м’ясо, загорнула в рушник і дала Тарасу.

“Тримай на щоці”.

На п’ятому курсі Дмитро заявив, що збирається одружитися й у вихідні приведе наречену додому.

“Ха, жених!” — реготав Тарас.

“Тобі щось не подобається?” — запитав Дмитро, погрожуюче дивлячись на брата.
Тарас зрозумів, що краще не глузувати, а то знову отримає в щелепу. Після першого разу він довго відходив.

“Ні, я просто радий. Ви ж не з нами житимете? Значить, кімната ціла буде моя. Чудово! Нарешті не слухатиму твій хропінь. Сподіваюся, ти не передумаєш”.

Дмитро розсміявся, похлопав брата по плечу.

“Не передумаю. Пощастило тобі, братику”.

Оксана виявилася милою і симпатичною дівчиною з ясними каріми очима, куцим носиком і хвилястим русявим волоссям. Від неї віяло теплом.

Вона міцно тримала Дмитра за руку і сміливо відповідала на запитання батьків. Було видно, що вона закохана по вуха. Тарас ревнував. Для нього Дмитро був найкращим братом. А ця Оксана…

За столом він украдІ коли Оксана вперше зі сміхом сказала йому “дякую”, Тарас зрозумів, що цей дім завжди буде їхнім.